Читать «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1» онлайн - страница 24

— Мені повідомили, що ви цікавитеся нашим готелем, — надзвичайно ввічливим тоном сказав чоловік.

Спершись долонями об конторку, я запитав у чоловіка те саме, що й перед тим у дівчини.

Той зиркнув на мій годинник із зображенням Мікі Мауса, як ветеринар на вивихнену котячу лапу.

— Пробачте… — сказав він після короткої паузи. — А чому вас цікавить готель, що стояв тут раніше? Якщо можна, хотілося б знати причину…

Я кількома словами все пояснив. Мовляв, кілька років тому зупинявся в тому готелі й заприязнився з його власником. Тепер от навідався сюди й побачив — геть-усе змінилося. А тому захотілось дізнатися, що з ним сталося. Так чи інакше, запитання чисто особисте.

Чоловік кілька разів кивнув головою.

— Правду кажучи, я також не знаю подробиць тієї історії, — сказав він, обережно добираючи слова. — Можу тільки повідомити, що ми викупили земельну ділянку під колишнім готелем «Дельфін» і на його місці побудували новий. Назва справді залишилася та сама, але з економічного погляду новий готель зовсім інший і не має нічого спільного з колишнім.

— Тоді навіщо зберігати стару назву?

— Вибачте, але… Усі обставини, на жаль…

— А куди дівся попередній власник — цього також не знаєте?

— Мені дуже шкода, але… — відповів чоловік, зобразивши на обличчі усмішку за шістнадцятим номером.

— Ну, а в кого краще про це розпитати?

— Як вам сказати… — і чоловік у задумі схилив убік голову. — Розумієте, ми — лише персонал і про обставини, які передували відкриттю нашого готелю, нічогісінько не знаємо. А тому на ваше запитання, в кого краще розпитати, відразу відповісти, м’яко кажучи…

Звичайно, в його словах була певна логіка, але в моїй голові заклюнулася підозра: щось тут не так. У відповідях і чоловіка, і дівчини відчувалася штучність. Не те щоб вона мені не подобалася. Просто я не міг її збагнути. Якщо часто доводиться брати в людей інтерв’ю, то, природно, з’являються професійні навички інтуїтивно відчувати такі речі. За тоном відповіді здогадуватися про замовчування. За виразом обличчя — про брехню. Жодних реальних підстав начебто немає. Просто раптом відчуваєш, що за словами щось інше ховається.

Однак було ясно одне: у чоловіка нічого більше не вдасться випитати. Я подякував йому, а той кивнув легенько головою і зник за боковими дверима. Коли його не стало, я розпитав дівчину про систему харчування та обслуговування гостей. Поки вона старанно відповідала на мої запитання, я пильно дивився їй у вічі. Дуже гарні очі. Якщо довго в них вдивлятися, то починає здаватися, ніби бачиш ще щось. Наші погляди зустрілися — і дівчина зашарілася. Через це вона мені ще більше сподобалася. Цікаво, чому? Чи не тому, що видавалася мені духом готелю? Я подякував їй, відійшов від конторки і на ліфті піднявся у свій номер.