Читать «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1» онлайн - страница 120

Обидва агенти поліції перезирнулися.

— Отже, якщо пояснимо, в чому справа, то отримаємо відповідь на наше запитання, так чи ні? — спитав Рибалка.

— Можливо, — відповів я.

— У нього неабияке почуття гумору, — схрестивши руки на грудях і поглядаючи на верхню частину стіни, сказав Літератор. — Бачте, «можливо»…

Рибалка провів пальцем по шрамові на носі. Шрам, видно, був від ножа — глибокий, із рваними краями.

— Послухайте, — сказав він. — Часу в нас обмаль. І зійшлися ми сюди не для забави. Нам хочеться якнайшвидше покінчити з цією справою. Ви думаєте, ми насолоду маємо від того, що робимо? Нам би до шостої з усім упоратися — і повечеряти з родиною, як нормальні люди! Проти вас ми зла не відчуваємо. І каменюку за пазухою не тримаємо. Розкажіть, де ви були і що робили вчора ввечері, і більше нічого ми від вас не вимагатимемо. Якщо совість чиста, то розповісти про це неважко, чи не так? А, може, вам є що приховувати — й тому ви мовчите?

Я втупився очима в попільничку на столі.

Літератор склав блокнот й заховав його в кишеню. Мовчанка тривала десь з півхвилини. Рибалка взяв у рот наступну сигарету й прикурив.

— Міцний горішок! — сказав він.

— Може, викличемо сюди Комісію з питань захисту прав людини? — спитав Літератор.

— Мова не йде про права людини, — заперечив Рибалка. — А про обов’язки громадян. Адже в законі чітко записано, що громадяни зобов’язані повною мірою допомагати поліції у розслідуванні кримінальних справ. Саме так сказано у вашому улюбленому законодавстві! За що ж ви так ненавидите поліцію? Коли заблудитеся, про дорогу в поліцейського розпитуєте? А коли злодій вривається до вашого дому, в поліцію дзвоните? То чого б вам не допомогти нам у такій простій справі? В порядку взаємодопомоги. Невже не можете відповісти на простісіньке запитання? Де ви були і що робили вчора ввечері? Може, не зволікатимемо і якомога швидше з усім цим покінчимо, га? І тоді ми займемося іншими своїми справами, а ви повернетеся додому. І все буде о’кей. А ви так не думаєте?

— Передусім я хотів би знати, в чому справа, — повторив я.

Літератор добув з кишені паперову серветку і голосно висякався. Рибалка вийняв з шухляди стола пластмасову лінійку і заляскав нею по своїй долоні.

— Невже ви не розумієте? — спитав Літератор, викидаючи серветку у відро для сміття біля столу. — Ви ж так лише погіршуєте своє становище.

— Тепер не сімдесятий рік. І ми не маємо права марнувати час на ваші антиурядові ігри, — втомленим голосом сказав Рибалка. — Така епоха вже давно минула. Нинішнє суспільство засмоктало всіх — і нас, і вас — у своє болото. Вже нема ні влади, ні революційної опозиції. Ніхто вже не користується такими поняттями. Теперішнє суспільство надто велике. Хоч би яку бурю ви знімали — нічого доброго з цього не буде. Система утвердилася остаточно й безповоротно. І кожному, кому вона остогидла, нічого не залишається, як очікувати великого землетрусу. Або викопати собі глибоку яму й там заховатися. Отож і зараз хоч би скільки ви впиралися як баран — користі не буде ні вам, ні нам. А саме виснаження. Як інтелігент ви мали б це зрозуміти, чи не так?