Читать «Огненний змій» онлайн - страница 170

Богдихан за дружбу до Росії дав можливість слов’янам нарешті прогнати турків до Азії і створити на Балканах окрему слов’яно-грецьку державу. Крім того, росіяни завдяки залізниці від Уралу до Хіви розгромили англійців у Пешаварі, вигнали їх зі Східної Індії й заклали третю російську столицю в Калькутті. Тим часом богдихан обложив європейський материк важкою щорічною даниною — в мільярд франків — і обов’язком обробляти на своїх фабриках виключно китайську сировину. Богдихан ліквідував усі європейські армії і флоти, замінивши ці війська цивільною китайською жандармерією, китайці оточили столиці і міста китайськими мурами, але зате дозволили кожному зі штатів Європи влаштовувати своє життя за колишньою американською системою, на свій особливий лад — без права носити чи мати яку б то не було зброю. Навіть ножі й виделки зникли з використання, вся Європа їла тільки ложками й палочками.

Німеччина при цьому зберегла свій «юнкерський ландтаг», Італія — «папство», Англія — «палату лордів» і «майорат», Франція — спочатку «комуну», а потім «помірковану республіку», президентами якої з 1935-го по 1968 рік були діячі з різними голосними прізвищами, поміж якими Порошин нарахував п’ять Гамбетт і дванадцять Ротшильдів. Коли закінчилася династія Гамбеттидів, Франція опинилася під владою президентів-євреїв з банкірського роду Ротшильдів. Євреї-адмірали у цей час командували французьким флотом в океанах, євреї-фельдмаршали оберігали французькі кордони і євреї-міністри з президентом в пейсах і ярмулці зустрічали богдихана Цаодзи, коли той нещодавно відвідав Париж. Саме тому ось уже другий тиждень паризькі вулиці були прибрані прапорами.

Вийшов Порошин з книгарні, коли вже зовсім звечоріло. Вулиці й площі Парижа горіли яскравими, як денне світло, електричними сонцями. Зголоднівши, він зайшов до ресторану, що називався «Сонце світу — Пекін», де вся обслуга була зодягнена на китайський манір. Порошину подали печеного фазана і рисову кашу. Він заквапився їсти, щоб не спізнитися до театру. Але тут помітив, що інші відвідувачі під час їжі брали зі столу якісь трубочки і приставляли їх до вух. Запитавши в гарсона, вияснив, що це «телефон», який поєднується дротом з різними театрами — оперою, водевілем чи концертною залою, — та що за невелику платню можна за столом стежити ще й за будь-якою паризькою чи навіть віддаленішою сценою.

Порошин приклав до вуха одну зі слухавок і почув оплески, якими публіка зустріла актрису в «Комедії Французькій». З іншої слухавки линули ніжні рулади концертної арії, яку виконував, уславлений кантонський співак. Виходячи, ще послухав і третю трубку: там лунала промова про перевагу реального елементу в мистецтві, а саме— про остаточну заміну фотографією всіх видів живопису.

Так от день за днем і жив Порошин у новому Парижі. Грошей йому вистачало, бо все тут було дуже дешеве. Він відвідував найрізноманітніші розваги. Особливою прихильністю парижан користувався велетенський залізо-камінний Колізей. В моді були звірині бої, бій биків, бої нижчих людських рас із тиграми та левами, кінські перегони з невірогідними перегонами — через порохові льохи з запаленими смолоскипами, через динамітні батареї — та битви півнів зі щурами. Усе це відбувалося в Колізеї. Ролю древніх гладіаторів виконували мешканці озера Ніанзе і Танганаки в Африці. Коли на арені Колізею лилася звірина або людська кров, паризькі кралі пили шампанське і шпурляли переможцям розкішні букети.