Читать «Огненний змій» онлайн - страница 163
Пантелеймон Куліш
— Ось тобі й на, — усміхнувся Явтух, пригортаючи Найду. — Так йому й треба, вражому синові! Чи ти ба, як обоє чкурнули! Чисто тобі, мов жиди з краденим гиндиком!.. Ох і нічка! Хай їй грець!
— Еге, — згодилась Найда. — Але де ж ти був увесь час?
— В Криму був!
— Як у Криму? В самім кримськім царстві?
— В кримськім царстві.
— Любить брехати хлопець! А несамохіть таки повіриш, що він з Криму вернувся, — проказав за їхніми плечима басуватий голос. — Несамохіть повіриш після всього, що зараз бачив.
Молодята озирнулися — на возі сидів старий мірошник і, задерши голову, дивився в небо.
— Зникли, бісові діти! — похитав він головою, втративши в небі й слід по непроханих гостях.
— Ох, я вам історію розповім, Семене Потаповичу! — сказав Явтух, низько вклоняючись. — Таку історію, що ви за своє життя не чули! Тільки віддайте за мене Найду!
Сказавши, завмер, чекаючи відповіді. Найда стояла збоку, опустивши соромливо очі. Мірошник скинув з воза кілька порожніх мішків, зліз на землю, перекинув коневі на спину віжки і, взявшись під боки, замислився…
— Ну, хіба тільки тому, — сказав нарешті, — що я щасливо продав муку в Чугуєві! Хай буде по вашому! Тільки вже ти, братчику, не відкрутишся і розкажеш усе, як було!
Ця оповідь відноситься до нинішнього віку, а саме до 1868 року.
Якийсь Порошин, молодик років двадцяти п’яти, чорнявий, сухорлявий, блідий і вродливий, не так давно закінчив курс в Московському університеті, де уник тодішніх молодіжних заворушень завдяки особливостям своєї натури. Він читав філософів, деїстів, а поруч з ними Й натуралістів, останніх — для порівняння з першими.
Жадібно пробігаючи в газетах повідомлення про надприродні явища, привидів, сомнамбулістів та медіумів, він сам, до речі, не вірив у практичний сомнамбулізм чи медіумізм, особливо у ті його прояви, котрі трактуються і публічно показуються шарлатанами на зразок Юма, Бредіфа, Следа, братів Едді та решти штукарів того ж гатунку.
Приїхавши до Парижа у 1868 році для направи свого слабкого здоров’я, Порошин відвідував лекції різних учених, але не обминав і різноманітних дивин, серед них і сеансів Робер-Гудена, де можна було побачити досліди вищої фізики, явища спектрів, ясновидіння та інші трансцедентальні чудасії, якими спритні й вигадливі французькі штукарі-шарлатани морочать вуличну юрбу.
Якось Порошин сидів у залі такого фізика. На сцені було приспано якусь білявку, яка в цьому стані читала запечатані листи й диктувала рецепти хворим. Все йшло, як по маслу. Цибатий професор сомнамбулізму у фраці, в білій краватці і таких самих рукавичках щебетав з кафедри перед ясновидицею, сиплючи іменами найновіших світил реальної філософії і плутаючи звичаєм французів Шопенгауера з Гартманом і Штрауса з Фейєрбахом. Ставало дуже нудно. В залі було тлумно й душно. Жарівки тьмяно освітлювали море голів. І саме тоді, коли Порошин уже намірився піти, одна з тих голів у червоній східній фесці ворухнулася і пролунав різкий голос:
— Це шахрайство, дурисвітство найгіршої проби!
