Читать «Потойбiчне» онлайн - страница 173

_______

Афини – чорниці.

Цвікер – пенсне.

Гість з-під Монте Санто

– Думаєте, пане доктор, що це неврастенія? – махнув рукою адвокат Борецький і нетерпеливо порушився на вигіднім, шкірянім кріслі. Напроти нього сидів визначний лікар нервових недуг, доктор Н.

– Будьте спокійні, пане меценасе, – повторив з певністю і переконанням лікар. – Це звичайні неврастенічні прояви, які не тяжко усунути. Маєте розстроєні нерви. Забагато працюєте, замало вживаєте спорту. Зрештою, всі ми, що перенесли на своїх плечах війну – неврастеніки. Вам треба змінити окруження, виїхати на довший час у гори, не читати часописів, не стикатися з людьми. Добра також легка фізична праця. А поки що я запишу вам деякі ліки.

Меценас Бобрецький стукав пальцями по поручнях крісла.

– Не знаю, як маю переконати вас, пане доктор, що, власне кажучи, почуваюся здоровим. Мої думки функціонують правильно, нерви реаґують справно. Так бодай мені здається, незважаючи на те, що сказав вам ваш молоток і моє коліно, чи мої пальці, якими ви перед хвилиною казали дотикати носа.

Лікар усміхнувся.

– Не перечу, пане меценасе. Зовсім не перечу. Тільки цей ваш неоправданий неспокій, про який ви говорите… Це і є ваші хорі нерви, які потребують лікування, спочинку. Ще одно, пане меценасе. Маю вражіння, що ви ввесь час скриваєте щось переді мною. Коли ви почуваєтеся здоровим, коли ваші нерви, на вашу думку, реаґують справно, то чого ви запросили мене сьогодні до себе? Я, як лікар, ствердив, що ваші нерви нездорові. Але я хочу знати щось більше; хочу знати, що саме їх тривожить і розстроює.. Тільки усуваючи причини недуги, зможемо усунути саму недугу.

На чолі адвоката Борецького зарисувалися борозди зморшок. Дрібна сітка жилок довкола очей виступила помітніше і надавала його обличчю виразу втоми. Він подивився розгубленим зором на лікаря, що сидів проти нього, і ніяково перевів їх на його білі, пухкі руки, що лежали сплетені на круглих колінах, як два колачики з солодкого тіста. Було в цих руках щось заспокійливого і теплого. Вони якби додали меценасові відваги. Він нагло підніс голову і спитав:

– Чи ви вірите у духів, пане докторе?

Хвилину панувала мовчанка. Адвокат Бобрецький наляв з боклажки, яка стояла коло нього на низькім столику, дві чарки і вихилив свою чарку, не чекаючи на лікаря. Потім почав говорити:

– Я може висказався занадто тривіяльно. Чи ви вірите в астральні тіла, в астральну субстанцію, яка не гине разом зі смертю людини, а живе далі своїм окремим життям у космічних просторах, може прибирати колишню подобу людини, матеріялізуватися і виконувати всякі конкретні вчинки? Ні? Ви як лікар не можете вірити у всі ті окультні шарлатанства?

Меценас Бобрецький потер рукою чоло.

– Ні, ви мене не переконуйте, пане докторе, – казав по хвилині, коли лікар хотів дати йому кілька вияснень. – Тут нема аргументів. Тут може бути тільки віра або невіра. Випадок, про який хочу вам оповісти, я пережив перед десяти літами. Льоґічно, науково можна його дуже легко пояснити. Можна врешті сказати, що був це тільки дивний збіг обставин. Я також пробував так переконати себе. Я вже навіть погодився був з тою розгадкою, яку даєте ви, яку дає здорова, матеріялістична льоґіка дрібного міщанина, який просто волить не вірити в ті так звані надприродні явища; волить не вірити тому, щоби думки про ріжні астральні тіла, флюїди, позагробове життя і подібні речі не перешкоджали йому в інтересах і не мутили його супокою. Смерть. Що це є смерть, пане докторе? Чи взагалі існує смерть, коли з неї ще отворені дороги до життя? Коли там поза нею існують людські почування: приязни, любови, ненависти, пімсти?