Читать «Потойбiчне» онлайн - страница 133
Іван Франко
Що було до того часу? Що було зранку?
Чи був я на проходці? Чи пив чай?
Я не знаю, не знаю, яким чином я загубив час од повірки до обіду.
Ліжко було замкнене, я був одягнутий в халаті, пояс халату був пришитий до свого місця.
Мені зробилось нудно, і сум, як обценьками, міцно заволодів мною.
Я, несміливо викликавши надзираючого тюремника, звернувся до нього.
– Чи не можна зараз мене повести до лікаря?
Тюремник загримав:
– Возись тут з вами. І без лікаря не здохнеш. Треба було вранці про це заявляти, як то тобі сьогодні пропонували, – і з тим, грюкнувши кватиркою дверей, замкнув мене знову.
Відтак сів на примкнутий до стіни стільчик і силкувався ні про що не думати.
Невже тюрма не те найкраще, що могло трапитись зі мною?
Клим Поліщук
Семиковецькі тіні
Літня ніч, як провалля чорне. Йдеш в пітьму, наче падаєш кудись. Здалека чується гуркіт гармат і це нагадує про те, що треба бути чуйним. Там десь змагаються з північним ворогом. Бреду полями навмання, гадаючи так дістатися до Галича, де знаходилась частина «наших». Ой, уже мені ці «наші»… Не далі, як місяць тому, був з ними в престольному Києві, а тепер… Тепер бреду самотньо галицькими полями і п'ю тугу їх просторів… Ступаю ногами по вогкій ріллі і відчуваю на сьому лиці дихання недалекого Дністра… І як же стішився я, коли десь далеко всміхнувся маленький вогник, – один і другий… «Галич, значиться»… – подумав я, наддаючи ходу.
За годину прискореної ходи, прибився до якихось дротяних загород, за якими сумно маячіли чорні, низькі хрести. Обійшовши обережно дротяну загороду, вийшов на заболочену дорогу і побачив перед собою ряд освітлених маленьких віконець. Сам не свій, байдуже якось, підійшов до першого віконця і став стукати. Але тільки я застукав, як вогонь у хаті згас і вікно стало чорною плямою. Не думаючи, що світло могло бути загашено зумисно, я знову застукав, але в хаті було тихо, наче в домовині. Тоді я пішов до другої хати, але там повторилося те, що було в першій. «Дивні люди!» – з обуренням подумав я про себе, сам не знаючи, що робити далі. І в той час, на дорозі почувся старечий голос: