Читать «Заклятий козак» онлайн

Слава не вмре, не поляже…

Козаччина - одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової української історії. Понад двісті років - з середини XVI ст. і до останньої чверті XVIII ст.. - козацтво було рушійною силою поступу України, вкарбувало слід у її визвольні змагання, оборону від зовнішніх ворогів, розбудову держави, культурний прогрес. Українське козацтво, як вільне військово-промислове об’єднання, сформувалося з усіх станів і прошарків тогочасного суспільства, насамперед селянства, на права і свободу якого посягала польська шляхта, тому увібрало в себе волелюбні риси українського національного характеру. Утворивши свою козацьку християнську республіку на низу Дніпра, за порогами, козаки вважали основним своїм завданням боротьбу з турецько-татарською агресією, а згодом, з кінця XVI ст.. починаються козацько-селянські повстання і тривалі війни проти польсько-шляхетського панування на Україні, що завершилися народно-визвольною війною 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького і приєднанням України до Росії. Це був період, коли, за висловом сучасника, «вся Україна покозачилась».

Козаччина була знищена російським царизмом після завоювання Криму й колонізації півдня України. Слава про її звитяжні діла залишилася жити в пам’яті поколінь. Героїчний епос - думи та історичні пісні - зберіг і опоетизував кращі віхи історії козацтва, уславив його численних ватажків, дав оцінку його патріотичних настроїв, бойових виправ, високих моральних якостей, колоритних буднів. Все, що було кращим і світлим в українському народі, асоціювалося з образами козака, і Запорозької Січі. В народній пам’яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі, оборонцем від турецько-татарської агресії і польсько-шляхетської та московської сваволі.

Писану історію козаччини створили у XVIII ст. козацькі літописні - Самовидець, Григорій Граб’янка, Самійло Величко, автор «Історії русів». У XIX-XX ст. Її продовжили вчені-історики Микола Бантиш-Каменський, Микола Маркевич, Микола Костомаров, Дмитро Яворницький, Михайло Гру шевський, Іван Крип’якевич, Микола Петровський, Дмитро Дорошенко, Н. Полонська-Василенко, Олена Апанович та ін. Українська радянська історіографія теж приділяла увагу козаччині, але висвітлювала її історію з офіційної проросійської точки зору, висуваючи на перший план класове розшарування козацтва і його нібито вірну службу російським царям та імператорам.

Ще одну історію козаччини віддзеркалила художня література ХІХ-ХХ ст. На тему козацького життя, його бойових подвигів і походів написано сотні художніх творів - романів, повістей, оповідань, драм, поем і віршів як українськими, так і російськими і європейськими авторами. Козаччина - центральна тема всієї нашої історичної белетристики. Можна сказати, цю масовий читач знає про козаків і їхню історію більше з красного письменства, ніж із шкільних підручників та наукової і науково-популярної літератури. Романи й повісті Михайла Старицького, Адріана Кащенка, Вячеслава Будзиновського, Андрія Чайковського, Спиридона Черкасенка, Зінаїди Тулуб, Олександра Соколовського, Натана Рибака, Івана Ле, Павла Загребельного, Романа Іваничука, Юрія Мушкетика, Т. Микитина, Богдана Лепкого, Миколи Лазорського, С. Фостуна та ін. сконструювали своєрідну історію козаччини у всіх її часово-просторових вимірах, злетах і падіннях. Козацька доба в історії України - вічна тема української літератури; її становлення, еволюція досягнення і втрати будуть ще предметом спеціальних досліджень. У XX ст. вона стала об’єктом ідеологічних спекуляцій, на її матеріалі виправдовувався колоніальний режим на Україні, часто козацькі атрибути виводилися як мальована декорація. Найменше заглиблення в проблеми козаччини викликало спротив тоталітарного режиму, звинувачення в антиісторизмі, протягуванні «буржуазно-націоналістичних теорій Грушевського і його школи». Розроблена в партійних кабінетах модель народно-визвольної війни середини XVIІ ст. і возз’єднання України з Росією, страх перед «мазепинством» були нав’язані й літературі змарнували чимало талантів. З величезної кількості творів про козацьку добу України лише про небагато можна сказати, що їхня художня правда відповідає правді історичній. Це відчуття історизму, особливо загострилось тепер, коли Україна стала незалежною державою і, здавалося б, ідеали козацтва реалізовані, збулося те, за що воно вело віковічну боротьбу,