Читать «Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва» онлайн - страница 729

В кімнаті дразливо пахло полиновим димом — Памва припалював болючі місця пахітосками, це належало до найвищого мистецтва. Весь час перед тим, поки він делікатно масував руками, молода кітка сиділа поруч, слідкуючи за пальцями і кидаючись час від часу на руки. Пані професорова безпомічно сердилася, але Памві це не перешкоджало. Йому подобалося слухати, як бабця оповідає про прочитані книжки, не змушуючи Памву говорити, від чого він неймовірно потерпав у більшості пацієнтів. Після масажу треба було трохи полежати. В тім часі Памва завжди сідав до піаніно. Таке піаніно могло бути цікавим хіба Памві — цілковито розстроєне, зверху заставлене книжками, а всередині поскладані слоїки з галяретками. До того ж поздовжні тріщини через цілий корпус. Значна частина клавіш западала, треба було витягати їх пальцями назад. Під накривку у шпари на клавіатурі понапихувано васильку проти молів. Памва повторював на піаніно всі ті маніпуляції, котрі щойно робив на тілі бабці. Це було надзвичайно легко, бо вони були подібними; піаніно страшенно деренчало, бадилля васильку і слоїки приглушували кожен звук, ніби натиснена ліва педаль, ті клавіші, котрі провалювалися від першого ж удару, Памва не видобував, і звуків, уможливлених клавіатурою, ставало щораз менше.

Пані професорова за той час запакувала у серветку кусник цвібака і разом з маленькою фляшкою вишнівки вклала до кишені Памвиного зимового плаща. На наступний раз вона просила щось Маркеса (в історії Памви — кінець березня, перемоклий ліс, вода не просочується крізь пласти безконечних листопадів, небо дуже синє, сонце крізь гладеньке галуззя ще порожніх дерев, листя лиш на якихось кущах, мертва залізниця серед лісу на висохлому насипі, нагріті рейки і шпали, тисячі несамовитих любовних пар жаб, всі жахливо кричать), натомість Памва порадив тепер перечитати оповідання Бахман, він принесе.

Надворі вже не пахло вугільним димом і сіркою з вокзалу — значить, випогоджується остаточно, дощу не буде. Був ще пізній ранок, а сонце світило так інтенсивно, що на вузьких вулицях не було затіненої сторони. Абсолютно тотальне безвідтінкове освітлення. За закритими повіками — теж тільки пласке, нічим не посічене оранжеве поле, жодних артефактів. А в ноги зимно, вітер тримався землі і наскрізь продував черевики через усі діри. Памва ввійшов до маленької каварні на великій площі; колись тут було помешкання, це відчувалося, три зали — три кімнати, в кожній кімнаті голландська піч, вікна залишилися такими ж, як у помешканнях — невеликі і з подвійними рамами.

Вони збиралися тут щонеділі — якраз в цей час, коли нікого ще не було. Памва прийшов і дозволив собі запалити в печі, біля якої вони сиділи. Пили дуже міцну каву із влятою у кожну філіжанку ложкою горілки.

Водій поливалки був їхнім оператором. Він міг позичати камеру лиш на кілька днів, тому кожен фільм треба ретельно продумати наперед і знімати за першим разом, без помилок і виправлень. Незабаром зима, вулиці не поливатимуться, він буде їздити на машині, котра замітає і визбирує сніг.