Читать «Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва» онлайн - страница 703
Юрій Андрухович
Бодай цим розумінням вона завдячує Ленці. Бодай цим.
— Вставай, — каже Дарка до Вовки Лясоти найбуденнішим у світі голосом. — Будемо снідати.
Тарас Прохасько
народився 16 травня 1968
Тарас Прохасько (16.05.68) народився в Івано-Франківську. Навчався на біологічному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка. За фахом ботанік, колекціонер гербаріїв, колекціонер у принципі. Романіст-селекціонер. У минулому — революціонер (в 1989—1991 pp. — учасник студентського руху). Працював у лісовому господарстві, вчителем, барменом, у художній галереї, в газеті, на телестудії. Тепер він, як зазначають його біографи, займається «рекомбінацією міркувань», живе у Станіславові, любить, слухає музику і пише прозу. Кажуть, він дивак. Ще кажуть, що він віртуоз і мовотворець; що він істинно релігійний. Дехто навіть упевнений у його поклонінні Анні.
Стверджують, що після Прохаська (а також після Андруховича, Жадана, Забужко, Іздрика etc — прізвища письменників подано в алфавітному порядку) українська культура стала цілком іншою. Вважається, що саме Прохасько, як колись Кафка і Пруст, матиме вплив на долю всієї світової словесності. Наразі ж він творить свої особливі — синхронізовані (звуками і відзвуками) — Простір і Час. Простіше кажучи, він творить Світ. А також мову, щоби його описати.
Написане ним звучить, як музика. Густа, насичена гама думок, почуттів, рухів, пауз, відчуття присутності речей (іноді неявних) і людей (звичайних і не від цього світу). Простір, що часом сам стає музикою (текстові рекомбінації предметів, викладених з кишень на «фортеп’янко», як ноти) — лишень у великому масштабі, у композиції. Зміна настрою, різкі переходи… Ці переходи нібито нескладні, потрібні лише дещиця дійових осіб, можливо, оркестр, контрапункт паралельних сюжетів, «відповідність порам року, фенології». Головне — це перепридумати Моцарта, а «винайдення повітряної кулі і рішення летіти» — не більше, ніж одна з модуляцій, перехід з одної тональності в іншу. Тему може бути сформульовано, тоді розвинуто, далі її форма змінюється, невловимо спотворюється, врешті вона вже абсолютно інша, та, попри все, попередня тема цілком впізнавана, і вона також звучить… У варіаціях Прохасько, як і Моцарт, заходить надзвичайно далеко. Як і Моцарт, він геніальний. Його тексти вміщають набагато більше, аніж усвідомлює автор і здатний розпізнати читач. Як і в Моцарта, поліфонічність Прохаська, при всій її життєствердності, має відтінок глибокої туги. Знання того, що на більшість своїх запитань людина ніколи не отримає відповіді (бо кожна відповідь передбачає наступний знак запитання, бо «мапа буття» безконечно рекомбінативна, бо це ходіння «Довкола озера», бо плівка, на якій записано музику, «мало не включається в обіг соків дерева», бо відповіді немає в принципі), наповнює безмежним відчаєм.
