Читать «Місячний камінь» онлайн - страница 4

IV

Прошу пам'ятати, що все те, що тут написане про мого кузена (якщо тільки не виникне необхідність розголосити ці події), призначається лише для членів нашої сім'ї. Гернкасл не сказав нічого такого, що могло б дати мені привід для розмов з нашим полковим командиром. Мого кузена часто піддражнювали алмазом ті, хто пам'ятав, як він вибухнув гнівом перед штурмом; але він мовчав, згадуючи, напевне, обставини, при яких я застав його в збройовій палаті. Ходили чутки, що він мав намір перейти в інший полк, — мабуть, для того, щоб розстатися зі мною.

Правда це чи ні, але я не можу стати його обвинувачем з досить поважних причин. Якщо я все вищенаписане розголошу, в мене не буде ніяких доказів, крім моральних. Я не тільки не зможу довести, що він убив двох індусів, які стояли на дверях, — я не зможу навіть з певністю заявити, що він убив третього індуса всередині приміщення, бо не бачив цього на власні очі. Правда, я чув слова вмираючого індуса, але якщо мені заперечать, що вони були передсмертним маренням, як я зможу це спростувати? Нехай наші родичі з одного і другого боку складуть собі думку про все вищесказане і самі вирішать, чи були в мене достатні підстави для огиди, яку я й досі відчуваю до цієї людини.

Хоч я не вірю фантастичній індійській легенді про алмаз, однак повинен признатись, що і сам не вільний від певного забобону. Переконання це чи помилкова думка, — все одно, я вважаю, що слідом за злочином повинна неминуче настати розплата. Я не тільки переконаний у винності Гернкасла, але й не сумніваюсь, що, залишивши в себе алмаз, він усе своє життя жалкуватиме про це і що інші також жалкуватимуть, узявши цей алмаз, якщо він віддасть його їм.

РОЗПОВІДІ

ЧАСТИНА ПЕРША

ПРОПАЖА АЛМАЗА

(1848)

Події, про які розповів Габріель Беттередж, дворецький леді Джулії Веріндер

Розділ І

Розгорніть першу частину «Робінзона Крузо» на сторінці сто двадцять дев'ятій, і ви знайдете такі слова: «Тепер я зрозумів, — хоч і надто пізно, — наскільки нерозсудливо починати будь-яку справу, не розрахувавши всіх витрат на неї і не зваживши, чи вона нам під силу».

Тільки вчора я розкрив мого «Робінзона Крузо» на цьому місці, а сьогодні вранці, 21 травня 1850 року, прийшов до мене племінник міледі, містер Френклін Блек, і почав зі мною таку розмову.

— Беттередж, — сказав містер Френклін, — я був у нашого стряпчого з приводу деяких сімейних справ, і, між іншим, предметом наших розмов була пропажа індійського алмаза, що сталася в будинку моєї тітки в Йоркшірі два роки тому. Містер Брефф, так само, як і я, вважає, що всю цю історію слід було б, в інтересах істини, викласти в письмовій формі, і чим швидше, тим краще.

Не розуміючи ще його наміру і вважаючи, що заради миру і спокою завжди слід бути на боці стряпчого, я сказав, що і я вважаю так само. Містер Френклін вів далі:

— Як вам відомо, пропажа алмаза кинула тінь підозри на репутацію невинних людей. Пам'ять невинних може потерпіти і в майбутньому через брак письмових матеріалів, до яких могли б вдатися ті, що житимуть після нас. Не може бути сумніву, що ця наша дивна сімейна історія варта того, щоб про неї розповісти, і мені здається, Беттередж, ми із стряпчим Бреффом придумали правильний спосіб, як це зробити.