Читать «Місячний камінь» онлайн - страница 11

Коли вони поїхали, я пішов оглянути спальню, приготовлену для нашого гостя, і побачив, що все там гаразд. Потім, бувши не тільки дворецьким, а й буфетником міледі (за моїм власним проханням, бо, бачите, мені було неприємно, щоб хтось інший володів ключами від винарні покійного сера Джона), тож потім, кажу, я вийняв наш знаменитий латурський кларет і поставив його зігрітися до обіду на теплому літньому сонечку. Вирішив і сам посидіти на теплому сонечку, бо якщо це добре для старого кларета, то добре і для старих кісток; я взяв своє крісло, щоб вийти на подвір'я, коли мене спинив звук тихого барабанного дробу, що залунав з тераси перед покоями міледі.

Обійшовши навколо тераси, я побачив трьох темношкірих індусів у білому полотняному вбранні, які дивились на будинок.

Коли я глянув пильніше, то помітив, що в індусів через плече висіли маленькі барабани. Позаду них стояв маленький, худорлявий, білявий англійський хлопчик, який тримав мішок. Я вирішив, що ці люди — мандрівні фокусники, а хлопчик з мішком носить знаряддя їхнього ремесла. Один із трьох індусів, що розмовляв по-англійському і, повинен признатись, мав якнайкращі манери, підтвердив мій здогад: він просив дозволу показати свої фокуси в присутності господарки дому.

Я хоч і старий дід, але не похмурий, люблю розваги і не стану не довіряти людині тільки через те, що в неї шкіра трохи темніша за мою. Але найкращі з нас мають свої слабості, — а моя слабість у тому, що, коли кошик з фамільним сріблом вийнятий з буфетної, я негайно згадую про цей кошик, як тільки побачу мандрівного іноземця, в якого манери кращі за мої. Тому я сказав індусові, що господарки немає вдома, і звелів йому з його товаришами йти геть. У відповідь він чемно вклонився мені і разом з товаришами залишив подвір'я. А я повернувся до свого стільця, сів на сонячному боці двору і, якщо говорити правду, не те щоб заснув, а добре таки задрімав.

Мене розбуркала моя донька Пенелопа, що примчала, немов на пожежу. Знаєте, що їй заманулось? Вона зажадала, щоб трьох індійських фокусників негайно заарештували — на тій підставі, що нібито вони знали про приїзд до нас із Лондона містера Френкліна Блека і мали намір завдати йому лиха.

Ім'я містера Френкліна остаточно збудило мене. Я розплющив очі і примусив доньку пояснити у чім річ.

Виявилось, що Пенелопа тільки-но повернулась із сторожки нашого воротаря, куди вона ходила побалакати з його донькою. Обидві дівчини бачили, як випроваджені мною індуси пройшли в супроводі хлопчика. Чомусь вирішивши, що ці іноземці погано поводяться з хлопчиком (чи не тому, що він був красивий і слабенький?), обидві дівчини пробрались тихенько попід внутрішньою частиною огорожі, що відділяє подвір'я від дороги, й стали спостерігати, що робитимуть індуси. А ті почали виробляти дивні штуки.

Спочатку вони озирнулись навколо себе, щоб переконатися, що вони самі. Потім усі троє повернулись обличчям до нашого будинку і пильно втупилися в цей бік. Далі загомоніли й засперечалися своєю рідною мовою, перезираючись між собою, наче у них були якісь сумніви. Тоді й звернулись до англійського хлопчика, ніби чекаючи, щоб він допоміг їм. А потім головний індус, що розмовляв по-англійському, наказав хлопчикові: