Читать «Обре, сховайся добре!» онлайн
Костянтин Когтянц
Костянтин Когтянц
Обре, сховайся добре!
Дипломант Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики про кохання «Коронація слова-2009»
В руських краях ти багато отруйного зілля зустрінеш.
Та й на чаклунок також руська земля не скупа.
Бачив чаклунок я сам, що ночами у небі ширяли,
Бачив летючих відьом, що гарцювали вночі.
Бачив, як з чистого неба своїм чародійським закляттям
Ті чарівниці дощі й хмари стягали з небес,
Збурюють ріки вітрами і хмари громами сповняють,
Град насилають важкий відьомським словом своїм.
Себастіян Фабіян Кленович «Роксоланія». 1584 р.
Розділ І
Козак без шаблі
Лютий 1651 року
Четверо їхали попереду саней, і троє з них думали про четвертого. Точніше, про першого.
Усі вони були досвідченими вояками, двоє — старими січовиками, і вислову
Отож, коли кошовий наказав: отаманом буде Боярин, — ніхто не сказав нічого. Однак думати — думали.
Кирин Драгон, прозваний так, бо служив у драгонах, кинув погляд назад, на сани, і зайвий раз переконався, що з обличчя Адама Першого (Божий дар якийсь у того Івана Сірка: скаже щось звичайнісіньке, а всі сміються. Ось і тоді, як Адам з’явився на Січ:
Утім, вони всі тут такі, тільки виявляється це по-різному: Адам мовчав, як німий, а Білий з Барилом теревені правили увесь час, а проте, якби хтось їх почув, то нічого, ну просто
— Стійте! — голос Боярина хриплий, уривчастий, але Кирин уже вкотре впіймав себе на думці, що колись той, мабуть, непогано співав.
— Драгоне, в тебе… є якісь відчуття?
Згадані вже Білий з Барилом навіть не приховували свого здивування: що це ще за відчуття повинен побратим мати?
– Є, — похмуро відрубав Кирин, — є враження, що ми… що щось негаразд!
Страшний був урок, після якого затямив козак: його відчуття небезпеки не бреше. І не помиляється. Майже два роки тому…
— Пане полковнику, з Дубиною щось не те!
— Не те, — полковник Голота був у доброму гуморі, — у карти продувся, від молодиці відкоша отримав, пробував розпускати руки — то летів, та ще й спотикався. Макогін у вмілих руках — страшна річ.
— Пане полковнику…
Як, ну як йому пояснити?!
— Хоча він і твій побратим…
— Але мерзотник. Давно знаю. Та поки він при мені, то ось він у мене де!
Кулак полковника завбільшки з дитячу голову.
— Та й не тобі мене вчити!
— А якщо зрадить?
— А оце дзуськи! За ним таке, чого ляхи не подарують. Отож, хлопче, краще візьми десяток… про всяк випадок… — та до Пободайла лети. Лети, а не їдь! На нас іде пан Мирський, а це страшний ворог, отож хай Степан поспішає.
Не бачив більше Драгон полковника. І ще тисячі півтори лягло трупом — через зраду Дубини. Ну і хто тепер доведе, що це він колись відчинив козакам браму замку?
