Читать «Візит зсунутої фазіанки» онлайн - страница 13

З першої миті, з першого обміну поглядами ми зрозуміли одне одного: я для неї — Єдиний, Він, а для мене такою є Вона. Все, що я знаю, до чого дійшов головою, глуздом, Вона засвоїла почуттям, серцем своїм. Кохання також резонанс душ — і для глибоких тонких натур він настільки вибірковий, що його буває важко знайти в одному місті, в найближчій окрузі, та навіть на одній планеті, а лише серед багатьох світів треба шукати ту Єдину: усіма вигинами і відколами сумісну з твоєю, половинку цільності «Він — Вона». І ось нам двом пощастило, неймовірно пощастило!

Я допоміг їй зійти з платформи. Серця наші билися в унісон. Посеред зали, під куполом, за яким ясніли зорі, нас вабила одне до одного палка сила. Ми мовчали, будь-які слова були зайвими. Я, до речі, не знаю, який у Неї голос.

Фіолетове світло Її обличчя осявало мої підняті руки. І тіло у Неї, як вогонь, та я ладен був згоріти у тому пломені. Вона закинула руки мені за шию, потягла до себе… І раптом, канальство, і раптом…

У нього перехопило подих. Хвильку він приборкував розбурхані емоції. —…і раптом у резонаторі — чорт би їх побрав, оті експериментальні установки на шмарклях з постійними переробками, — щось розладилось. Вона зникла. Щойно була й зникла. Я стояв як дурень, обіймаючи повітря.

Вона все ще перебувала тут, я відчував! І прагнула до мене всією душею. Та прокляття фазового «тік-так» роз’єднало нас. Є я — нема Її, є вона — нема мене… І кохання — таке кохання! — не відбулося.

І знаєте, що мене досі найбільше гнітить? Вона володіє тими ж знаннями, таким самим умінням пересуватися по фазі. Напевне, у Неї це не від розуму, а від серця, по-жіночому, але є. І тепер Вона також шукає мене! Переходить у ті світи, де я щойно побував. Коли двоє шукають одне одного, комусь краще сидіти на одному місці, але кому? Мені? їй? Ні, це просто зводить з розуму.

Так і не знаю, що там сталося з резонатором. Не знаю, бо не здатна була моя пристрасть, енергія моєї любові обернутися на нудну запопадливість дослідника, лабораторної криси, що винюхує неполадки. Моя любов могла перетворитися лише на гнів, на шаленство проти безглуздя випадку, який позбавив мене щастя. Навіщо тепер мені наукові результати, доведення моєї правоти, зверхності мого розуму! І я розтрощив установку. Громив стільцями, палив паяльником, топтав ногами…

VІІ

Тепер я розумів незнайомця, співчував йому: людина збожеволіла не на ґрунті фізики, а нормально, як багато божеволіють, від нерозділеного кохання. Втратити розум від фізики неґречно, непристойно — це наука, її вивчають. А від кохання, що ж — від кохання можна…

— Наступного ранку, — глухий голос незнайомця перебив мої роздуми, — мені було дуже важко пояснити шефові й колегам причину зникнення сейфа, куртки й інших речей. А як пояснити погром у лабораторії? Я вирішив розповісти все, що було насправді, так, як оце вам щойно. І розповів. З того часу я на обліку. А Вона… і вони, і ті, інші… і сановні наставники їх… Нічого, нічого, мовчок.