Читать «Навіжені в Перу» онлайн - страница 20

— Не гарячкуй так, чувак. Подивись на дане питання з іншого боку. Для нас це — реальні гроші. Глянь, за один день я без котрих-небудь зусиль заволодів сімома собачками, а це — 210 нуебо солів або 70 доларів. Цілих сімдесят баксів, чувак! На рівному місці!..

Ми ще довго дебатували, але зрештою я схилив напарника на свій бік.

За тиждень Тьомик врешті-решт отримав грошву з Швеції. Затим ми заорендували чималеньку вантажівку із закритим кузовом, розділили кузов на дві частини (одна — для котів, інша — для собак) і взялись роз’їжджати від міста до міста, хапаючи всіх безпритульних звірюк, які тільки траплялися нам на шляху.

3

Оффтоп. У дитинстві я страшенно не любив бігати. Найгіршими тортурами для мене були стометрівка і крос на уроках фізкультури. Я обожнював підтягуватися на турніку, любив відтискатися від підлоги, мені подобалося вправлятися на брусах. Одначе зараз, скажу вам відверто, я страшенно жалкую через своє упереджене ставлення до біганини. Хочеться дати пораду молодим та недосвідченим юнакам (звісно, якщо такі є серед читачів цієї правдивої історії): ні в якому разі не слід ігнорувати біг на довгі дистанції та недооцінювати його значення у вашому житті. Забудьте про лінь і гартуйте свою витривалість! Бігайте зранку, в обід і ввечері! Бігайте влітку і взимку, в спеку та в дощ! Одного дня, повірте, потрапивши у справжню халепу, ви несподівано виявите, що нікого — абсолютно нікого, чорт забирай! — не цікавить, скільки разів ви підтягуєтесь на турніку чи віджимаєтесь від підлоги. Коли справжня пригода постукає в двері й у вашому житті почнуться повноцінні неприємності, пам’ятайте: єдине, що справді матиме значення, — це тільки те, наскільки швидко ви бігаєте…

4

Кілька днів потому. Шосе Панамерикана — десь поміж Піурою та Чіклайо…

Я послинив олівець, підтягнув поближче до себе калькулятор і, напевно, вже вдесяте повторив обрахунки, час від часу роблячи помітки у блокноті. Понад дорогою, шурхочучи невеликими камінчиками, котились хвилі теплого пустельного повітря; у кузові вантажівки нервово шаруділи й шкрябались спіймані нами собаки і коти. Вкотре переконавшись, що мої підозри справдились, я зрештою покликав напарника:

— Тьомо, мушу тобі дещо сказати…

Стурбований моїм безрадісним тоном Артем вистромився із кабіни. Я напружено прокашлявся і продовжив:

— Я тут дещо уточнив стосовно нашого нового бізнесу і… хм… виявилось, що на самому початку я дрібку, так би мовити, прорахувався. По-перше, я… кхе-кхе… тобто ми прогадали з ціною на пальне — переїзди обходяться нам зовсім недешево. По-друге, ми не врахували, що оренда вантажівки обійдеться аж так дорого. Ну, і по-третє, у меморандумі «грінпісівців» є один проблематичний пункт, де йдеться про те, що котів та собак потрібно постачати на пукти збору живими, а це значить, чувак, що… що нам доведеться їх годувати. А я про це якось зовсім не подумав…

— А це проблема?

— Так.

— Наскільки велика?

— Ну-у… навіть врахувавши тих котів та собак, яких ми, ймовірно, виловимо по дорозі, виходить, що ми займаємось бізнесом заради бізнесу. Виторг від кастрації заледве покриє транспортні видатки, оренду вантажівки та харчування нашого звіринця на колесах…