Читать «Навіжені в Перу» онлайн - страница 15

Та несподівано таксист найшов вихід із ситуації.

— Я можу віддати тобі решту доларами! Підійде?

І він показав мені п’ять страшенно пожмаканих однодоларових папірців, так, наче ними хтось підтирався. Це по тодішньому курсу якраз складало сорок гривень. Я всміхнувся, розуміючи, що тих п’ять затасканих баксів навряд чи приймуть в банку чи в обмінному пункті у Швеції. Так само я не був певен, чи зможу розміняти таку потерту й наче коровою пожовану дрібноту на мексиканські песо після прибуття до Мексики.

Помітивши, що я вагаюсь, чоловік вдумливо й без поспіху проказав:

— Тримай їх при собі, хлопче, поки одного дня до кожної з цих одиничок не додасться по шість нулів, — він зробив паузу, пильно й серйозно дивлячись мені в очі, — і лиш тоді — можеш їх тратити.

Я комерсант, а комерсанти, знаєте, народ вельми забобонний. «Такими побажаннями не можна легковажити», — миттю зринуло у мене в голові. Відтак я посерйознішав і хутко забрав у таксиста долари, сховавши їх собі в гаманець…

3

П’ять стареньких доларів провалялися у моєму гаманці протягом усього того часу, поки ми з напарником валандалися Мексикою. Через якийсь час я припинив про них думати. Просто забув. Так вони й лежали: використати нема як, а викинути жаль. Лиш зрідка, перераховуючи нечисленні активи у час найбільших скрут, я натикався на п’ять сіро-зелених папірців і згадував про побажання таксиста. У такі моменти я довго витріщався на пожмакані «бакси», акуратно м’яв їх у руках, а потім ховав назад, сподіваючись, що коли-небудь слова старого шофера таки здійсняться.

Минув рік, я і Тьомик повернулися живими і побитими з Мексики, але небавом знову вирядилися в мандри. Цього разу в Перу, будучи впевненими в тому, що в Мексиці нахапалися достатньо мудрості, аби, займаючись підприємництвом на чужій землі, знову не «просвистати» останні штани. Вручені таксистом долари так і лежали в моєму гаманці.

До Перу, як ви вже знаєте, ми зразу не потрапили, помилково припершись у Кіто замість Ліми. (Саме у Кіто я вперше довідався, що національною валютою Еквадору є американський долар.) Зрозумівши помилку, ми з друзякою почали помалу пробиватися на південь — у напрямку перуанського кордону.

Наступного дня після того, як мене й напарника ледь не пристрелив нічний патруль коло якогось села далеко за межами еквадорської столиці, спіймавши попутку, ми добрих півгодини котилися на південь Панамериканою, милуючись красою високогірних андійських кряжів. Зрештою, залишивши за спиною добру сотню кілометрів, водій висадив нас на узбіччі, оскільки далі він завертав у гори і наші шляхи розходилися.

До вечора лишалося чимало часу, тому ми неспішно пленталися вздовж траси, час від часу виставляючи великі пальці попутним автомобілям. Ми подолали кілометрів три чи чотири, коли надибали невисокого молодого еквадорця, який без діла чатував на узбіччі магістралі поряд з великим і потужним позашляховиком «Toyota».