Читать «Лев"яча грива» онлайн - страница 6

— Це цілком входить у мої наміри. Сьогодні я втратив єдину людину, що робила коледж придатним для життя.

І Мердок подався далі своєю дорогою, а Стекхерст сердитими очима дивився йому вслід.

— Яка неможлива, нестерпна людина! — вигукнув він.

Мене найбільше вразило те, що містер Йен Мердок ладен був скористатися першою-ліпшою нагодою, аби зникнути з місця злочину. В голові моїй починала зароджуватись підозра, ще невиразна й туманна. Візит до родини Белламі міг кинути на всю подію яскравіше світло.

Стекхерст опанував себе, й ми рушили до будинку.

Містер Белламі виявився чоловіком середніх років з вогненно-рудою бородою. Він, певно, чогось сердився, бо його обличчя було майже такого самого кольору, як борода.

— Ні, сер. Не хочу знати ніяких подробиць. І мій син, — він показав на молодого здорованя з важким похмурим обличчям, що сидів у кутку вітальні, — поділяє мою думку: зальоти містера Макферсона до Мод були образливі. Так, сер, слово «шлюб» не було вжито ні разу, а проте писалися листи, влаштовувались побачення і ще багато такого, чого ніхто з нас не схвалював.

У Мод немає матері, і ми її єдині оборонці. Ми вирішили…

Його подальшу мову урвала поява самої дівчини. Ніхто не наважився б заперечити, що вона здатна прикрасити своєю присутністю будь-яке товариство. І хто б міг уявити, що така навдивовижу рідкісна квітка виросте на подібному ґрунті й у подібній атмосфері? Жінки приваблювали мене нечасто, тому що мій розум завжди підкоряв собі порухи серця, але, дивлячись на прекрасне обличчя міс Мод, що світилося м’якою і ніжною свіжістю, я зрозумів: жодний молодик, побачивши її, не залишиться байдужим. Такою була дівчина, що відчинила двері й стала перед Гарольдом Стекхерстом, напружено дивлячись на нього.

— Я вже знаю, що Фіцрой помер, — мовила вона. — Не бійтесь розказати мені, як це сталося.

— Той ваш джентльмен приніс нам цю новину, — пояснив батько.

— Нема чого вплутувати в цю історію мою сестру! — пробурчав молодий здоровань.

Сестра кинула на нього гострий, спопеляючий погляд.

— Це моя справа, Вільямсе, — відказала вона. — Дозволь мені поводитись так, як я вважаю за потрібне. На мою думку, скоєно злочин. Якщо я зможу допомогти в пошуках винуватця, це буде найменшим з усього, що я хотіла б зробити для того, хто пішов від нас.

Вона вислухала коротке повідомлення мого супутника із зосередженою уважністю, довівши цим, що, крім великої вроди, має ще й сильний характер. Мод Белламі назавжди лишиться в моїй пам’яті як найдосконаліша й найпримітніша з жінок. Вона, очевидно, вже знала мене в обличчя, тому що наприкінці звернулась до мене:

— Притягніть їх до судової відповідальності, містере Холмсе. Усі мої симпатії й уся моя допомога на вашому боці, хоч би хто вони були.

Мені здалося, що, говорячи це, міс Мод з викликом подивилась на батька й брата.

— Дякую вам, — відповів я. — Я дуже ціную жіночу інтуїцію в подібних справах. Ви вжили слово «вони». Отже, ви припускаєте, що до злочину причетна не одна людина?

— Я знала містера Макферсона досить добре й переконана, що він був відважним і сильним. Хтось один ніколи не подужав би його.