Читать «Оповідання та повісті, окрушини» онлайн - страница 48
Ірина Вільде
Та почати якось треба було! І Роман вибрав такий пункт:
— Знаєш, мала, я зробив один дуже цікавий експеримент!
Очі дівчини піднялися над шитвом.
— Я випробував на собі, що людина може їсти тільки двічі на день. Розумієш? Їсти пізніше обід, а потім без вечері лягати спати… Чудово спиться!
Туся не захопилась відкриттям:
— Такий рецепт добрий для тих, що хворіють на ожиріння серця. А такому сухореброму, як ти, не шкодило б і п'ять разів на день їсти…
Ця відповідь трохи охолодила Романа. Зле. Дівчина надто логічно міркує. Спробує з іншого боку.
— А чи м'ясо тепер дороге?
Туся запитливо глянула на нього.
— Чому питаєш? Так, дороге. Минулої суботи знову подорожчало.
Роман чомусь раптом дуже зрадів:
— От бачиш, м'ясо дороге, а люди дурні не знають, що його можна чудово квасолею замінити. Розумієш: і м'ясо, і квасоля мають в собі білковину. А квасоля ж куди дешевша…
— Так, але не забувай, що м'ясо, крім того, має ще жир.
— Ага, жир!
Романа вже охоплювала розпука. Коли оця Туся буде і далі так до ладу думати, то з його освідчин нічого не вийде. Але ще не здавався.
— Твій светр має ще пристойний вигляд. Тусю… як довго ти вже його носиш?
— О-о! Щось уже два чи три роки. Чому ти питаєш?
Роман збентежився: аби хоч воно, бідненьке, не подумало, що він хоче новий светр купити! І скоренько пояснив:
— То я, бачиш… хвалю тебе за те, що ти так шануєш речі. Бо речі треба шанувати, Тусенько, о, треба!
Тусю наче вразило таке зауваження:
— Знаєш, Романе, до цього часу ти ще мені нічого не купив, отже, я гадаю, що така твоя увага…
Момент випав чудовий. Хіба дурень не скористався б з нього.
— Тусю, лишім пусту балачку… говорім щиро… Як думаєш, це було б дуже смішно, коли б ми поженились?
— Ромусь, а… підвищення платні?
Романа в піт кинуло: таж він повинен був від цього почати, що ніякого підвищення не одержав і нема надії, щоб його коли-небудь одержав. Руки йому так упали, що він навіть нездатний був приголубити дівчину.
— Нема підвищення… Тому я й питаю тебе, чи не буде смішно…
— Як ти маєш відвагу, Ромусь, то спробуймо! А там — побачимо!
Роман був невимовно вдячний дівчині за те, що вона так просто, тактовно пристала на його пропозицію. Оцінював і те, що вона в той урочистий вечір з олівцем і папером не стала обчисляти їх майбутнього бюджету.
Кохана, солодка, мицявка. Ще того самого вечора вирішив якось винагородити її за це. Навіть годиться зробити дівчині якийсь подаруночок з нагоди їх заручин. Покійна мама любила хвалиться тим, що батько з оказії заручин купив їй золоту браслетку. Ну, браслетки Роман їй не купить. Раз, що тепер не в моді такі речі, по-друге, тепер загалом не випадає витрачатись на коштовні дарунки, а по-третє… по-третє, легко здогадатись…
Але п'ять злотих таки вирішив протратити для своєї дівчини. Півмісяця не куритиме, та слово є словом. Тільки що він купить їй? Так багато речей на світі коштує по п'ять злотих. І пара коштовних панчіх, і два кіло помаранч, і флакон духів, і торт можна мати за ті гроші, ще й з написом «від нареченого», і…