Читать «Оповідання та повісті, окрушини» онлайн - страница 207
Ірина Вільде
І ЦЕ МИНЕ
Хвалитися комфортабельною ванною у квартирі — це не так брак культури, як прикрий пережиток минулого.
ЯКБИ
Коли б ми так прощали гріхи своїм ближнім, як самим собі, то ми давно втратили б пошану у своїм колективі як люди абсолютно безпринципні.
УВАГА!
Перша книга — одноразова, а не постійна перепустка в літературу.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ
— Не знаєте, які найкращі ліки проти старості?
— Знаю. Ігнорування її!
МОЖЕ БУТИ
Стрункість думки в якійсь мірі залежить і від справності авторучки.
НЕ СПРОЩУЙТЕ, ХЛОПЦІ
«Усі ми тільки люди». Ач які хитрі! А боротьба за якість?
ОТ БІДА
Єдина чеснота, якою не можна похвалитися, це — скромність.
КРАЩЕ ПІЗНО, НІЖ НІКОЛИ
— Усе життя виправляючи чужі думки, кінець кінцем можна викривити і свої власні, — сказав редактор, ідучи на пенсію.
* * *
— Бабусю, ви замолоду мали багато поклонників? — спитала лукаво внучка, не даючи віри, що хто-небудь міг любити цю негарну, вицвілу жінку.
ПІДОЗРІЛО РОЗСУДЛИВА
— Подаруй мені, кохана, своє фото.
— А навіщо? Коли ти кохатимеш мене, то мертвий папірець не заступить мене живої. Коли ж розлюбиш, то мертвий папірець не воскресить мене у твоєму серці.
ТА, ТРЕТЯ, НЕБАЖАНА
Пишучи любовного листа, завжди май на увазі й ту… третю особу, яка може прочитати його.
НЕ СМІЙТЕ СМІЯТИСЯ
Не смійтеся, коли людина глузує з себе. Це не з надміру веселощів.
ДОБРІ ЛІКИ
— Мене не любити, перш за все, — поганий смак, — сказала жінка, яку зрадив чоловік. — Чого це мені падати в розпач від того, що в «когось» там погані смаки?
МУЗИКАЛЬНЕ
— Чого ти плачеш, дитино?
— Ой, мамо! Ми розробляли з учителем «Патетичну сонату» Бетховена, а потім він сам заграв її. Ух, як страшно стало, мамо! Розумієш… громи і блискавки наполохали табун коней, що паслися на галявині… Коні з відчаю почали стрибати з високого берега просто у пінистий водопад… Громи виривали, ти чуєш, мамо, дуби з корінням… А дерева, як смолоскипи, неслися із свистом у повітрі… І раптом десь почувся плач дитини, і хтось, — хто міг то бути, мамо? — хтось заграв на сопілці… Ух, як страшно було, мамо!
— І тому ти плачеш, доню?
— Не тому, мамочко, не тому… Я оце пробувала заграти сама. І… Ти чуєш мене, мамо?.. Зникли кудись коні… пропав водопад… не стало того, хто грав на сопілці, тільки вітер колише житом і ледве чутно квилить немовля…
— Це зрозуміло, — серйозно відповіла мати, — заки ти прийшла з музичного училища додому, буря стихла.
І ЦЕ ДОБРЕ
Найвищим авторитетом для своїх дітей стаємо тоді, коли їм треба нашими вадами прикрити свої помилки.
ЗГОДИЛОСЯ
— Ніколи не тиняйся темними завулками, — повчала мати доню на зорі її дівування.
Наука матері згодилася і ген-ген пізніше. Йшлося не тільки про дівочу честь.
А ЯК БУТИ?
— Скільки разів ти мене не послухало, завжди впадало в халепу, з якої я мусив пізніше витягувати тебе, — журив своє серце, а про себе думав: «А скільки разів я не йшов за твоїм покликом, завжди гірко розкаювався».
ПРИСЛІПКУВАТА
Невірно, що любов залишається сліпою до кінця днів своїх. Вона згодом прозріває, хоч стопроцентного зору, як правило, не відзискує ніколи.