Читать «Оповідання та повісті, окрушини» онлайн - страница 182

Повставлялись люди у вікна, як у телевізори, і бачать, як «бабин» Василь чимчикує кожного ранку на роботу до Галини. Цікаво лише, яка то робота може бути по надвір'ю у дощ? Хіба що дрова рубати під повіткою, але дрова у Галини (практика навчила!) давно порубані і поскладані у повітці й попри стіни хати.

Довго ломили собі сусіди голову, яку роботу може загадувати Галина Василеві у сльоту, і таки знайшли!

— Васи, а ти курей путаєш, чи самі стоять?

— Я тебе не розумію… Що ти хочеш цим сказати?

— Питаю, як курей доїш, то путаєш їх, чи самі стоять…

Насмішник казав пізніше, що у Василя в одну секунду губи пожовкли, як у мерця, і якби той не спинив був «бабиному» руку з барткою, то йому була б смерть, а Василеві вічний кримінал.

Після цього трафунку не Василя зачіпали хлопці, а він перший (ніяк не інакше, тільки Галина мусила йому таке нарадити) шукав собі зачіпки.

— Я чув, що ти женишся…

— А що?

— То, може, купиш в мене курячої бриндзи на весілля…

— Іди, чоловіче, бо як ти бриндзну!

Жарти жартами, а вода в Пруті ось-ось сягне підвісного моста. Пускатись проти ночі підвісним мостом на Заріччя стало небезпечно. Особливо стали люди обережні, відколи — два роки тому — один весільний перейшов міст і почав дряпатись рачки на берег у тому місці, що стрімке, як стіна, посковзнувся і полетів стрімголов у жовті хвилі. Щастя, що кинуло ним не об камінь, а на вербу при березі. Він схопився за її вершок, ніби за чупер, і так врятувався.

Від цього випадку пішла така поведенція по селу, що хто в таку негоду проти ночі переходить міст на один чи другий бік, то вже там ночує.

Нема чого дивуватись, що і Василь не захотів ризикувати своїм молодим життям. Ще мав би подякувати Галині, що дозволила йому внести ліжко до кухні.

Дощі починалися поволі, а зупинились раптово. Зійшло велике сонце й повернуло людям гори, а селу простір. Прут присмирнів, навіть голос свій стишив, вода стала опадати. Берегам повертався їх попередній жовтий колір. Рінь теж очищувалася спроквола з усякої наносної нечисті.

Громада перелякана тим, що було, не чекаючи ні вказівок, ні нарядів на матеріали, укріпила береги напроти мосту, а заразом і сам міст.

Таким мостом, як тепер, можна й у повінь переходити.

Проте Василь далі ночує в Галини. Хлопцям скаржився якось, що йому дуже багато часу йде на оті «спацери» на Заріччя і назад.

За осінню, що відомо не тільки людям, але й звірам, наступає зима. Сусідам нова гризота: чи Василь закінчить роботу в Галини до осені, чи затягне її й на зиму?

Василь, наче передчуваючи, що його можуть про таке запитати, дає заздалегідь приготовану відповідь: «Тільки що збирався саком-паком за ріку до баби, коли передучора вітер, як бачите, повалив кільканадцять стовпів огорожі на Ізидоровій присадибі».

Певно, треба бути хіба несповна розуму, аби гатити стовпи у примерзлу землю, але добрий господар заготовить їх саме тепер, аби через зиму просохли.

Господар?

Тут сусіди переглянулись поміж собою: хто такий, кінець кінцем, Василь на Ізидоровім подвір'ї?

Поденний робітник? Приймак, який зобов'язується разом з жінкою (яка колись таки буде в нього) заходити і шанувати Галину до самої смерті? А чи хитрунець, який хоче підлизатись до старшої жінки, аби переписала на нього хату, а потім показати їй, де раки зимують? А може, він найнявся в неї на рік на службу?