Читать «Оповідання та повісті, окрушини» онлайн - страница 121

Було це на початку літнього сезону 1939 року, а у вересні цього самого року мали ми вже війну в своєму краї…

* * *

Війна!

Ніколи я до того часу не уявляла собі, що може статися з війною. Адже від самого дитинства навчено мене, що війна — це таке ж зло, як голод і зараза. Хіба ж не співала я колись сама побожно: «Од мору, гладу і воєн сохрани нас, господи!».

Звістка про те, що Польща втягнута у війну, сповнила мене хвилюванням, якого не в силі була приховати… Десь глибоко таїлася надія, що ця війна принесе розвал панської Польщі, а тим самим і… розвал Берези Картузької.

Мій настрій видався аж надто підозрілим Ривці.

— Я не розумію, чого ти радієш? — спитала вона мене із стягнутими бровами, звільнившись досить холодно з моїх обіймів. — Ти ж знаєш, що як Польща програє, то прийде сюди на окупацію гітлерівська армія… Чого ж тут радіти? Хіба ні? Чи ти, може, — і її очі звузилися так, що тільки крізь щілинки проходило світло від них, — чекаєш німців?..

Я нічого не сказала на це, тільки подивилась, як то кажуть з серцем, так, що Ривка без слів зрозуміла мене. Вона з плачем впала мені на груди.

— Пробач мені, — схлипувала вона, — я знаю, що ти не така. Але…

Незважаючи на воєнну метушню, на перші транспорти поранених і біженців з Познанщини, в нашій майстерні на перший погляд все йде по-старому. З тією хіба різницею, що не приймаємо нових замовлень (по правді, то ніхто їх не робить!) і що шеф наш став до всіх без винятку, навіть до такого «сміття», як я, незвично ввічливим.

Характер різних клієнток теж дає себе знати. Одні пані вже в перші дні мобілізації прибігли захекані і позабирали недокінчені, часто навіть без рукавів, сукенки, інші знову вередували так, наче війна ні в якому разі не може зачепити їх буття.

Пані X., наприклад, уперлась за всяку ціну мати при сукенці канаркового кольору викінчені тюлем рукави та шийку кольору каштанів, і ми з Мариною вже другий день бігаємо по місту по… каштановий тюль.

В нормальних умовах панна Міся ні за що в світі за такою дрібницею не випустила б у місто аж двох робітниць разом, але тепер на ці справи дивиться вона крізь пальці…

Вулиці Львова являють собою карикатуру на карнавальні дні. Рух на них справді надзвичайний. Впадають у вічі протилежності, які найкраще характеризують ці дні.

На стінах будинків розвішені великі, як плахти, плакати, що сповіщають про необхідність об'єднання перед лицем спільної небезпеки, а повз ці плакати озброєні військові жандарми ведуть колону закутих у кайдани українських селян.

Польські орльонта (читай: фашисти) вештаються по місті з червоно-білими пов'язками на руках і тичуть кожному, хто хоче і не хоче, летючки про те, що польське лицарство розіб'є ворога вщент, тоді як вулиці Львова дослівно забиті військовими недобитками і цивільними втікачами із західних окраїн Польщі.

Врізалось мені в пам'ять одне особисте авто, завалене валізками, жінками і дітьми, з поприв'язуваними до болотників подушками. З сіл зганяють щоразу нові, під конвоєм, загони мобілізованих. А тим часом у Львові повнісінько військових, яких нема кому сформувати і які волочаться по місту, підсилюючи тільки його хаотичний вигляд.