Читать «Гра престолів» онлайн - страница 9

— Та годі, — неголосно заперечив Джон Сніговій, — ще й як залишила. Він був уже мертвий від страху. Якби ти, Старку, дивився йому в очі, то побачив би сам.

Джон мав очі такі темно-сірі, що вони здавалися майже чорними. Мало що, до речі, могло від них сховатися. Одного віку з Роббом, він сильно відрізнявся від свого зведеного брата. Робб був радше кремезний, а Джон стрункий. Робб мав світліше за Джонове волосся. Робб вихвалявся силою та витривалістю, а його зведенюк, навпаки, швидкістю та спритністю.

Робба це не переконало.

— Хай Інші заберуть його очі, — лайнувся він. — А помер старий таки гідно. Наввипередки до мосту?

— Еге ж, — мовив Джон і стиснув коня острогами. Робб вилаявся і кинувся слідом. Обидва брати понеслися стежкою: Робб — зі сміхом і тюгуканням, Джон — мовчки і рішуче. Копита коней здіймали з землі хмари снігових бризок.

Бран навіть не пробував наздоганяти — його конячка не подужала б. Він бачив перед собою очі сіромахи і не міг викинути їх з голови. Скоро сміх Робба став нечутний, і у лісі знову запанувала тиша.

Заглиблений у думки, він не почув, як підтягнулася решта загону, і батько поїхав поруч.

— Тобі не зле, Бране? — запитав він лагідно.

— Ні, пане батьку, — відповів Бран, зиркнувши угору. Вдягнений у хутро та шкіру, верхи на великому бойовому коні, його вельможний батько височів над ним, мов велетень. — Робб каже, що той чоловік помер мужньо, а Джон гадає, що він боявся.

— Яка твоя думка? — запитав батько.

Бран поміркував.

— Хіба може людина бути хороброю, коли боїться?

— Тільки тоді людина й може бути хороброю, — відповів батько. — Ти розумієш, чому я це зробив?

— То був дичак, — мовив Бран. — Вони крадуть жінок і продають їх Іншим.

Пан батько посміхнувся.

— Ох і набрався ж ти побрехеньок від Старої Мамки. Насправді той чоловік втік з Нічної Варти, порушивши присягу. Такі люди найнебезпечніші. Утікач знає, що як його піймають, то відберуть життя, тому готовий на всякий злочин, хай найпідліший. Але ти мене не зрозумів. Я питав не про те, за віщо чоловік мав померти, а про те, чому ніхто інший, як я сам, мусив його стратити.

На це питання Бран не мав відповіді.

— Король Роберт має ката, — невпевнено відказав він.

— Авжеж має, — погодився батько, — як до нього мали й королі Таргарієни. Та ми живемо за старим звичаєм. Кров першолюдей тече у жилах Старків, і наша віра вчить, що людина, яка проказала вирок, має сама карати мечем. Якщо хочеш забрати в людини життя, то мусиш подивитися їй в очі й почути її останні слова. Якщо ж ти не здатен цього зробити, то й людина та, можливо, не заслуговує на смерть.

— Одного дня, Бране, ти станеш значковим Робба, сядеш у власному замку панувати в ім'я свого брата і свого короля. Чинення правосуду ляже на тебе. Коли той день настане, ніколи не роби зі страти легкої забави, але і не відвертайся з відразою. Можновладець, який ховається за спиною в найманого ката, скоро забуває справжній лик смерті.

Саме цієї миті на вершині пагорба попереду знову з’явився Джон. Він махав і кричав до них:

— Батьку, Бране, швидше сюди, тут Робб таке знайшов! — І знову зник з очей.