Читать «Гра престолів» онлайн - страница 20

Її брат чекав у прохолодному передпокої, присівши на край водойми та бовтаючи рукою у воді. Коли вона увійшла, він встав і роздивився прискіпливим оком.

— Ану стань отам, — звелів він. — Повернися. Отак добре, нічогенька. Ну, тепер ти на вид…

— …справжня королева, — закінчив Іліріо, виходячи з-під арки. З кожним кроком на його огрядній статурі під вільними шовковими шатами вогненних кольорів колихалося сало, та все ж рухався він з вартою подиву легкістю. Коштовні камені блищали на кожному пальці рук, а розгалужену бороду кольору соломи йому так намастили олією, що вона сяяла, мов справжнє золото.

— Хай  цього найщасливішого дня Володар Світла ущедрить вас своєю ласкою, принцесо Даянерис, — урочисто проказав магістрат, беручи її за руку. Він нахилив голову, блиснувши в усмішці кривими жовтими зубами крізь золото своєї бороди.

— Вона прекрасна, ваша милість, надзвичайна, — мовив він до її брата. — Дрого буде у захваті.

— Надто кістлява, — відповів Візерис. Своє біляво-срібне волосся, таке саме, як у неї, він зібрав на потилиці у тугий хвіст і скріпив брошкою драконової кістки. Від цього різкі риси його худого обличчя набули ще суворішого вигляду. Брат поклав руку на руків’я меча, позиченого в Іліріо, і мовив:

— Ви певні, що халові Дрого подобаються такі молоді жінки?

— Вона має кров, породу, і цілком доросла для хала, — відповів йому Іліріо, і до речі, вже не вперше. — Подивіться-но. Срібно-золоте волосся, волошкові очі… це кров старої Валірії, жодних сумнівів, жоднісіньких… а ще ж якого шляхетного роду: донька старого короля, сестра нового… ні, вона не зможе не причарувати нашого Дрого.

Коли він відпустив її руку, Дані зрозуміла, що тремтить.

— Та мабуть, — з сумнівом у голосі відповів її брат. — Ті дикуни мають збочений смак. Хлопчики, коні, вівці…

— При халові Дрого краще такого не казати, — попередив Іліріо.

У бузкових очах її брата блискавкою майнув гнів.

— Ви маєте мене за дурня?

Магістрат злегка вклонився.

— Я маю вас за короля. Королям не властива обережність пересічних людей. Прийміть мої вибачення за можливу образу.

Він повернувся і плеснув долонями, викликаючи носіїв.

Коли вони вирушили в дорогу вигадливо різьбленим паланкіном Іліріо, на вулицях Пентосу було темно, як у ямі. Попереду йшли двоє слуг, освітлюючи дорогу вишуканими олійними ліхтарями з блідо-блакитного скла; паланкін тягли на плечах дванадцять дужих чоловіків. Всередині, за завісами, у теплому і застиглому повітрі Дані відчувала сморід нездорової плоті Іліріо, щедро присмачений парфумами.

Брат, відкинувшись на подушки поряд із нею, нічого не помічав. Його думки повіяли десь далеко, за вузьке море.

— Я не потребуватиму цілого халазару, — раптом мовив Візерис, пестячи руків’я позиченого меча. Дані було відомо, що брат ледве знає, яким боком тримати зброю. — Десяти тисяч має вистачити. З десятьма тисячами дотракійських верескунів я легко візьму Семицарство до рук. Держава повстане за свого істинного короля. Тирели, Рожвини, Даррі, Грейджої люблять Узурпатора не більше, ніж я. Дорнійці палають бажанням відплатити за Елію та її дітей. Та й простолюдці підуть за нами. Вони моляться за свого короля.