Читать «Дніпрові пороги» онлайн - страница 29

На дві верстви нижче Будильського порога підходить до Дніпра з правого боку балка Будильська, де жив колись запорізький козак Дон. Про нього кажуть, що він був великий багач, великий силач, а ще більше того великий «галдовник». Він оце, кажуть, простеле було на воді повсть, збере до себе гостей, сяде з ними на ту повсть та й махне вниз по течії Дніпра. Повсть пливе, а козаки п'ють, танцюють та кружляють кірцем горілку. Після смерти старого Дона все його багатство дісталося його небозі, в якого було чимало різного запорізького добра — казанів з червоної міди, всякої зброї, сідел та упряжу.

Нижче балки Будильської з того правого боку підходить до Дніпра балка Трутова. Там жив другий запорізький козак Трут. Він був справжній козак-зимовчак і не вкидався у войовничі козацькі справи аж ніяк; «бадався» хліборобством й ото тим служив запорізькому війську.

Та балка Трутова була колись вся лісова. В ній, кажуть, була така криниця, яка притягала до себе грозу та дощові тучі; через те в ній багато було дубів, розбитих грозою.

Далі йдуть з правого боку Дніпра балка Редина, а за балкою Рединою балка Канцюрова.

Тут жив козак-сидень Канцюра, од того козака Канцюри і селище його прозвали Канцюрове.

По самому Дніпру йдуть камені — Колесники, Червоний та Рибальський, інакше Стрелиця, як він зветься на «Атласе части реки Днепра 1863 года». Рибальський острів ближче до берега, а за ним зразу Червоний. На Рибальському пісок і колись росла осокорина, а на Червоному — самий червоний камінь. Року 1877 Рибальський був увесь у воді, а Червоний затопляється водою мало що не кожної весни, і тоді його звуть заборою. Лоцмани бояться Червоного, бо бистря так і спихає на нього плоти. На Рибальському після сорок п'ятого року находили в піску запорізькі шаблі і багато кісток: все людські голови. До сорок п'ятого року був чималий острівок і височенький.

Нижче островів Рибальського та Червоного йдуть два камені Служби; невідомо, од чого вони здобули собі таку назву.

На правому боці Дніпра стоїть село Федорівка-Язикова, яке виникло року 1780. Цього року місцевість нижче Будильського порога пожаловано Федорові Язикову «на рангову дачу». Село, яке тут було основане, спершу звалось Федорівка пана Язикова, тобто землевласника Язикова, а потім того почало зватись Федорівка-Язикова.

За часи існування Запорізької Січи тут жили козаки-зимовчаки, або сидні, од яких дійшли до нас різні назви балок, вибалок, річок та могил.

Так, під слободою Федорівкою-Язиковою жив колись козак Квіта; по ньому й балка прозвалась Квітяна; він був дуже заможний, мав трьох синів, які жили вкупі з батьком, поки існувала Запорізька Січ; після скасування Січи сини покинули батька на місці, а сами «подались» на Кубань.

Коло устя Квітяної балки, під самим Дніпром, стояв дуб в обійму чотирьом чоловікам. Такі ж дуби росли тут і в інших місцях. Там багато «мешкало» запорожців, які доживали свого віку в дорогих для них місцях.