Читать «Ключ від Королівства» онлайн - страница 131

Мамі й вітчиму я склеїла Дідів Морозів із кольорового картону, а Петрикові й Дмитрикові намалювала настільну гру з печерами, чудовиськами й заплутаними правилами. Думала, вони подивляться й облишать, але ні — захопилися, грали, навіть билися іноді через те, що Петрик шахраював. Я чула їхні розмови: «Сюди не можна, тут же хватавці! Он їх скільки, ціла купа!» — «А в мене є два посохи, що мені твої хватавці!»

Новорічну ніч ми зустріли як гарна родина — усі разом, за столом. Мама поставила моїх Дідів Морозів на найвиднішу полицю, постійно поправляла волосся й говорила, і сміялася, і обіймала вітчима за плечі, і виглядала щасливою.

Канікули пролетіли вмить, почалася третя чверть. Якось на перерві до мене підійшов Овчинін із сьомого «А» (він у них найвищий; фізкультурник хотів навіть зарахувати його в баскетбольну команду).

— Лапіна… Що це з тобою?

— А що зі мною?

— Ти ніби, це… виросла.

А я справді виросла на п’ять сантиметрів і дуже цим пишалася.

— Ну так, — сказала я недбало. — Не тільки ж тобі рости, правда?

Він почервонів.

— Я в іншому значенні. Слухай… Може, в зоопарк сходимо?

Я привітно усміхнулася.

— Ну давай. Якщо хочеш. Що, слонів давно не бачив?

На щастя, задзеленчав дзвоник, і Овчинін утік, записавши на долоні мій номер телефону.

А на другій перерві підпливла Зайцева, волочачи за собою, як свиту, Лозову й Хворостенко.

— А що це тут за малеча, що, дитячий садок на ремонт зачинили?

Здається, всі, хто був у коридорі, облишили свої справи й втупилися в нас.

Я злегка повернула голову. Глянула на Зайцеву через плече. Тільки глянула: дурненька дівчинка-переросток, ну що за життя її чекає? Спочатку ганчірки-хлопчики, потім пелюшки-плітки, потім розлучення-сварки, потім відразу старість і образа на весь світ…

І так я чітко все це побачила, що посмішечка на круглому обличчі Зайцевої раптом зблідла й зів’яла остаточно. Може, і вона побачила те ж? І вжахнулася?

— Та не бійся, — сказала я їй серйозно. — Все у твоїх руках… Ще не пізно стати людиною!

Вз-з — тільки вітерцем дмухнуло. Де Зайцева? Де її свита? Тільки ноги тупотять у кінці коридору.

А я пішла в клас. Ішла й думала: а що чекає мене? Ким я стану? Чого мені треба? Магам дороги простіше: вони знають, для чого жити. Навіть коли я мимоволі була зрадником, я боролася не лише за своє життя, а й за Ельвіру та принца. А зараз не треба боротися — треба день за днем жити й вірити, що в Королівстві все гаразд…

Перед початком уроку наша класна сказала, що в п’ятницю — батьківські збори і щоб батьки були всі до одного. А потім обернулася до мене:

— Лапіна, я не бачила твоїх батьків з початку року. Мати прийде?

— Вона у п’ятницю працює. А вітчим у відрядженні.

— То поясни завучеві! Іди й пояснюй! Чому я можу відкладати свої справи заради зборів, а твоя мати не може?