Читать «Конрад, або Дитина з бляшанки» онлайн - страница 7
Крістіна Нестлінгер
І знов той самий підпис: «Гунберт», чи «Гонберт», чи «Монберт».
Семирічний хлопчик, який, згідно з метрикою, звався Конрад Бартолотті, тим часом цокотів зубами і весь узявся сиротами.
— У тебе немає ніякого одягу? — запитала пані Бартолотті.
— Мені сказано, що я отримаю одяг тут, — відповів Конрад.
Пані Бартолотті принесла з шафи в передпокої свою грубу плетену кофту й накинула її хлопцеві на плечі. Конрад перестав цокотіти зубами.
— Нам пояснили, — повів далі він, — що мода змінюється дуже швидко. Кожного року носять щось інше. Тому немає глузду наперед забезпечувати нас одягом. — Конрад глянув на довгі рукави рожевої кофти й запитав:
— Тепер така мода для семирічних хлопчиків?
— Ні, ні, — відповіла пані Бартолотті. — Хлопчики носять інакше вбрання. Це моя кофта. Я ж бо не знала…
— Чого ви не знали? — запитав Конрад.
— Ну… що вони пришлють тебе.
— Нас посилають тільки на замовлення!
Пані Бартолотті здалося, що в Конрадовому голосі забринів докір.
— Чи, може, відділ збуту переплутав адресу?
Тепер пані Бартолотті здалося, що голос у Конрада посумнішав.
— Ні, ні, — швидко заперечила вона. — Відділ збуту нічого не переплутав, певне, що ні, тільки… тільки я не знала, що ти прибудеш сьогодні, думала, через тиждень або через два тижні!
— А ви раді, що я вже тут, мамо? — запитав Конрад.
Пані Бартолотті глянула на нього. «Йому треба, щоб до нього ставились прихильно, — подумала вона. — Звичайно, це кожному треба! І, — міркувала далі пані Бартолотті, — він дуже милий. Такий самий милий, як Егон і стара пані Маєр, це вже безперечно. І миліший, ніж Міхі, онук пані Маєр, це також безперечно. І я колись напевне його замовила. А тепер він прибув. І йому треба, щоб до нього ставились прихильно!»
— Так, я дуже рада, що ти вже тут, Конраде, — відповіла пані Бартолотті.
Хлопчик усміхнувся. Потім сказав, що, поки пані Бартолотті відкривала бляшанку, він трохи стомився. Відкривання бляшанки забирає багато сили. І запитав, чи не міг би він трохи поспати, дві-три години. Так йому приписано. А то в ньому може щось зіпсуватися.
Пані Бартолотті повела його до спальні. Вона згорнула з ліжка ілюстровані журнали, газети й любовний роман, забрала коробку з печивом і коробку з цукерками. Потім змела з простирала крихти й підбила подушку.
Конрад ліг на ліжко, пані Бартолотті вкрила його, і він відразу заснув. Проте, засинаючи, сказав ще:
— На добраніч, люба матусю.
І тоді пані Бартолотті помітила, що хлопчик їй справді сподобався.
Вона спустила жалюзі, навшпиньки вийшла зі спальні й тихо зачинила двері. Потім сіла в крісло-гойдалку і взяла зі скриньки товсту сигару. Сигара їй тепер була конче потрібна — нею вона заспокоювала собі нерви. Після того, як пані Бартолотті тричі глибоко затяглася димом, з-перед очей у неї зникла синя імла. А як ще тричі затяглася, то пригадала, що давно, коли ще вона жила разом із паном Бартолотті, їй справді хотілося дитини.
«Але я похопилася б, коли б замовила дитину», — подумала пані Бартолотті.
— А хіба ти похопилася, коли замовила центнер кнопок? — запитала вона сама себе.