Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 54

Голова гуртка без виразу й руху, безвидний якийсь чоловік, байдуже чекав. Зоня просто кипіла від тої байдужості до своєї особи. Міг би нарешті запитати, неотеса, чим може він їй служити?

Не вбачаючи іншого виходу, Зоня вийняла з муфти синій службовий конверт і з гідністю поклала на стіл.

— Принесла прохання на посаду учительки в «Рідній школі».

Чоловік (як його прізвище, до біса?) глянув здивовано на Зоню і легенько відсунув конверт від себе.

— То якесь непорозуміння, панно Річинська…

— Ні, — знову підсунула йому Зоня конверт, — не непорозуміння. Я дійсно вирішила працювати в «Рідній школі».

— Та ні, — нечемно перебив її голова. — У нашій «Рідній школі» немає зараз вільного місця. Вас неточно поінформували, панно Річинська.

Зоня закинула голову трохи назад і роздивлялась чоловіка, мов картину.

— Хочете цим сказати, що відмовляєте мені?

Голова зробив невиразний рух плечима.

— Відмовити не відмовляю, бо ці справи вирішую не тільки я. Я, — він почав щось шукати між паперами, мабуть, для того, щоб уникнути погляду Зоні, — скажу вам відверто, панно Річинська, «Рідна школа» — установа всенародна, і працю в ній по справедливості повинні одержувати в першу чергу ті, хто щось дали для народу. Маю на думці одиниці, які працюють для громадськості, — він ніяково почав чухатися за вухом. — Неприємно комусь нагадувати його безідейність, але й оминути годі, коли зайшла мова про посаду в «Рідній школі».