Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 33

— Точно, як я! Мої слова, — зрадів доктор Гук.

— А він мене питає: «Як ти такий демократ, такий народолюбець, що платиш робітникові у два рази більше, як пан у дворі, то чого ти ішов на теологію? Чого ти захотів бути попом-шкуродером?» Я йому відповідаю: «Тому я пішов на теологію, бо я вважав у той час, що краще теологія, аніж служба в окупанта». — «Ага, то ти, значить, торгуєш своїми переконаннями». Як же ж можна мені щось подібне закидати? Це мене найбільше ображає, найбільше болить: я торгую своїми переконаннями!.. Це жах! Таж я тому й пішов на теологію, щоб бути вірним до кінця своїм переконанням. Але як же ж я йому докажу? То фанатик. То непритомний чоловік. Страшно подумати: Я торгую своїми переконаннями! Я, що, власне, через оті переконання випав з норм життя… я торгаш!

Безбородько заспокійливо всміхнувся до вуйка Зенка:

— Не такі вони плиткі дурники, прошу вуйця, як нам здається. Він прекрасно знає, що вуйцьо не торгаш, але бачив, що вуйцьо так бурно реагував на його слова, то він… отак… захотів зробити собі забаву з вуйця… Власне, навмисне тому, що вуйцьо так боляче все сприймають до серця.

Вуйко Зенко розгубився до решти.

— Навмисне? Навмисне грати людині на нервах? Свідомо, як каже доктор, виводити людину з себе? Робити собі забаву з того, що хтось нервується? Я — пас на таке або скінчений дурень. Нелюсю, принеси мені скляночку води, але попрошу холодної.

Безбородько присів на тапчані біля вуйка Зенка з таким розрахунком, що коли надійде Неля з водою, то він потісниться і буде мати її у своїй безпосередній близькості. (Мав іноді враження, що в Нелі з рота чути мигдалем, хоч цей запах у нього як лікаря і асоціювався з такою отрутою, як ціанистий калій).

— Я так сказав, але не думаю, щоб він навмисне хотів псувати вуйцеві нерви. Вуйцьо мають рацію: то, певно, якийсь засліплений фанатик, хоч тепер назагал вони ведуть поміж собою боротьбу з такими. Тепер, знають вуйцьо, у них тенденція вливатися в народ. Народний фронт, о! Приємно це нам чи неприємно, вигідно чи невигідно, але об'єктивно мусимо признати, що серед них, на жаль, багато освічених, з широчезним світоглядом людей. Прошу вуйця, вони чудово, запевняю вуйця, розбираються, що таке верхівка ЗУНР, а що народ, який прагнув своєї національної свободи, і що таке верхівка галицької армії, і хто такий ваш Данило. Це наша помилка, прошу панства, — звернувся Безбородько до всіх присутніх, — що ми й досі дивимося на большевиків, як на дикунів з прерій. І навіть між сучасними большевиками і тими, що ми їх бачили в себе у двадцятому році на Тернопільщині, — теж небо й земля. Прошу панства, таж там вищі учбові заклади, різні експериментальні інститути, академії, люди з світовими іменами в науці, мистецтві, медицині… От медицина, прошу панства, такі прізвища, як Павлов, Філатов, Бурденко, — о, навіть українське прізвище! — це світочі всесвітньої науки, а нам здається, що…