Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 275

Коротка практика в Чуйгука навчила нас, що вміння обманювати треба удосконалювати, як кожне інше. Крім методичності, як кожна наука, воно вимагає ще чималої дози цинізму, огрубілих нервів і систематичного гартування совісті.

Якби ми були відповідно вишколені в цій філософії, то ми не дискутували б з Лесею Чуйгуковою на морально-етичні теми, а зажадали від неї доказів, якими вона могла б підтвердити наші близькі стосунки з її чоловіком.

Стривай, подала голос якась заблукана думка, обманців щораз то більше розмножується, а народ один, і то з кожним роком бідніший, — як же ж бути? Що буде, коли та шкапа народ, на якій кожний хоче поїздити верхи, не витримає і простягне ноги?

Витримає!

Господь, крім талантів, наділив наш народ ще й великою терпеливістю. Бідкається і нарікає на важкі часи не сам народ, а ті, що їздять на його спині. При цьому вони водночас роблять аж дві корисні справи: відвертають увагу від свого благополуччя і нагулюють собі славу борців за щастя народу. Чому Зоня Річинська має бути більшою роззявою, ніж вони?

Зробилося їй смішно: ех, якби народ знав, скільки беззаконня і злочинів вчинено від його імені, то він, їй-богу, вніс би заяву про зміну свого прізвища!

Перше враження моральної незалежності від того, що Ольга вже звільнилася від гнітючого тягаря таємниці, виявилося оманливим.

Внутрішньо не була вільна, як їй під впливом першого враження здавалося. Зрозуміла, що вона замало морально підготовлена для того, щоб стати на прю з так званою публічною опінією. Не досягла ще того рівня моральної зрілості, щоб не брати до серця осуд людей, яких не поважала. Відчувала страх перед тим, що про неї не лише скажуть, але й подумають нашівські вищі сфери, хоч і розуміла всю безглуздість своїх побоювань. Іронізувала над собою і водночас жаліла себе.

Почувала себе, як людина, яка запалила бікфордів шнур і чекає вибуху.

Хоч родинна рада, скликана з ініціативи Катерини (яка чи не найбільше вболівала за славу фамілії), постановила родинний скандал тримати в таємниці, але вістка про заручини панни Річинської з якимсь друкарем скоро оббігла все Наше.

Загадкою залишалася для Ольги та обставина, чому публічна опінія толерантно поставилася до такої скандальної події у вищих колах Нашого, як заручини дочки каноніка з друкарем. Правда, її ніхто не поздоровляв, як це мало місце з заручинами Катерини з Безбородьком, але й бойкоту своєї особи Ольга теж не помічала.

Можна було здогадатись, що нашівська артистократія просто-напросто зігнорувала цю подію.

Бікфордів шнур хоч і не спричинив вибуху, проте не переставав тліти.

Олена, яка в думках вже пережила страхіття бойкоту малої господиньки, очунявши, звернулась з своїми претензіями до долі (боялася, щоб найдобрішому богові не урвався терпець від її вічних просьб): чому це в її родині не так, як у людей? Чим вона так прогрішилася у своєму житті, що навіть те, що людям звичайно йде на радість, в неї обертається на сльози і клопоти?