Читать «Оргія» онлайн - страница 9
Леся Українка
Неріса
Не сам же Меценат його стягає.
Та й ти як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав.
Антей
Я знав, що то було придбання чесне.
Неріса
Так, певне, думає і Меценат про статки батьківські. Він повертає чималу частку нам назад в Елладу, а ти за те найбільше ворогуєш.
По-твоєму, то добре, щоб у нас по закутках марніли твори хисту, щоб з голоду митці снагу втрачали, щоб мармур цвіль посіла, струни — ржа, щоб елліни на варварів звелися, аби римлянам чим не послужити?
Антей
Доволі вже їм служать. Я не буду.
Неріса
Ніхто й не вимагав від тебе служби.
Чи Меценат завдав тобі зневагу, в гостину через друга запросивши?
Антей
В гостину? Ти се думаєш навсправжки, що Меценат співця до себе кличе на оргію для дружньої балачки, а не для співу на розривку гостям?
Неріса
А що ж, якби ти й заспівав там трошки?
Твої пісні вже й так були в тім домі.
Антей
Та з того я не винен.
Неріса
Ні, ти «винен», ти дав ученикам пісні списати і, значить, сам їх випустив у світ.
А що римлянин оцінив їх краще, ніж земляки, то се вже річ звичайна, винуй у тім, як хочеш, Мецената.
Тепер в Елладі той лиш має славу, кого похвалить Рим. Коринф оцінить свого співця тоді, коли втеряє.
Якби ти в Рим дістався з Меценатом і там здобув заслужений тріумф, — бо Рим же вміє талани вінчати! — а потім повернувся до Коринфа, то рідні лаври, наче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами.
Антей
Топтати рідних лаврів я не хочу.
Тріумфи в Римі — то для мене ганьба.
Неріса
Чого ж ти ждеш?
Антей
Признання в ріднім краї без помочі ласкавих переможців.
Неріса
Коли ж те буде? Як життя скінчиться?
Посмертна слава — то звичайний дар таким співцям, як ти. А поки живі, ніхто не чує їх, ніхто не бачить, немов вони поховані в могилі.
Поринувши глибоко в думи й мрії, такі співці не рухаються з місця, а понад ними пролітає буйно барвиста вакханалія життя і кидає тому і лаври, й квіти, хто вміє їх ловити на льоту.
Такому ж от, як ти, хіба лишиться зів'яле листя та вінці нагробні.
Чи думаєш ти Рим перемогти могильною незрушністю такою?
Тобою бувши, я б його сліпила всім блиском генія свого й Еллади, на всіх би сценах я запанувала, всі форуми і портики посіла, моє імення заглушило б гомін імення Цезаря! Оце була б справдешня перемога!
Антей
Всі б казали:
«Яких співців скуповує наш Рим!
Зовсім уже пішла в старці Еллада!»
Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний здобув я за життя, та він дорожчий від всіх твоїх розхвалених тріумфів.
Коли такі вінці нагробні будуть, так що ж, нехай скоріше прийде смерть!
Неріса
Антею, слухай! Я не можу більше сього терпіти. Так затхнутись можна в могильному повітрі сеї хати.
Ти або я повинні вийти в світ.
Я так тебе кохаю, що пристану на те, щоб славою твоєю жити, але зовсім без слави жить не можу — я еллінка!
Антей
І хочеш добувати в римлян ту славу?
Неріса
У римлян чи в інших — однаково. Мені потрібна слава, як хліб, вода й повітря. Коли ти мені того постачити не можеш, без чого я не проживу, то мушу сама собі здобути, а вмирати не хочу я, бо я ще молода.