Читать «Мандри Лемюеля Гуллівера» онлайн - страница 8

Для читача стає ясно, що Свіфт виступає не проти науки взагалі, а проти науки мертвої, відірваної від запитів життя, або науки, досягнення якої йдуть на користь панівним класам. Так чудесний острів Лапуту його правителі використовують для придушення народних повстань.

Майбутнє показало, що Свіфтова критика буржуазної науки мала під собою глибші підстави, ніж могло здаватися його сучасникам. Всього через кілька десятків років винахід ткацького верстата, парового двигуна та інших машин призвів до зубожіння сотень, тисяч трудящого люду. І чи не проти тієї самої науки виступав Свіфт, яка в наші дні створила і застосувала атомну й бактеріологічну зброю.

В четвертій книзі роману Гуллівер потрапляє до країни розумних коней — гуїгнгнмів. Вони використовують замість робочої худоби бридких двоногих істот — єгу, в яких герой з жахом впізнає людей. Щоправда, єгу позбавлені здатності розумно мислити, вони керуються лише тваринними інстинктами.

Свіфт переконливо порівнює вади, породжені англійським тогочасним устроєм, із звичками єгу. Так, у цих тварин теж проявляється жадоба до накопичення, і часто можна бачити, як два єгу зчиняють бійку за знайдений камінь. Поки вони б'ються, третій єгу спокійнісінько забирає цей камінь собі. З цього приводу автор устами свого героя саркастично зауважує: «Судові вироки у нас бувають куди несправедливіші, ніж наведений ним спосіб розв'язання суперечок Адже тут і позивач, і відповідач втрачають тільки камінець, за який вони засперечалися, тим часом як наш суд ніколи не припиняє справи, доки обидві сторони не втратять усе, що мали».

Суворо критикуючи пороки правлячих класів, Свіфт не бачив тієї сили, яка б могла змести насилля й зло, що панували в світі. Саме цим пояснюється гіркота тону письменника, його песимізм. Свіфт гостро переживав зубожіння рідної Ірландії, багатої раніше країни, селяни й ремісники якої були врешті доведені до небачених на той час у Європі злиднів. У хвилини відчаю, вважаючи, що людство, яке терпить таку страшну несправедливість, стоїть на порозі морального зубожіння, письменник називав його «племенем гидкої черви». Проте Свіфт не втратив віру в простих людей, в їхню чесність та здоровий розум. Він проводить чітку межу між народом та панівними класами і правду знаходить лише в народі. У країні ліліпутів Гуллівер схвалює багато народних звичаїв, які він протиставляє несправедливим англійським законам. Так, колись, ще до того, як у Ліліпутії встановився деспотичний лад, кожен громадянин міг зайняти будь-яку державну посаду, аби він був чесним, справедливим і мав добрі наміри. Помандрувавши по всіх усюдах, Гуллівер приходить до висновку, що найбільші герої людства — це борці проти тиранії, республіканці античного світу Брут, Епамінонд, Катон Молодший, а з діячів нового часу — англієць Томас Мор. І Свіфт проголошує устами Гуллівера: «З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що нищили тиранів і узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені й покривджені народи».