Читать «Мандри Лемюеля Гуллівера» онлайн - страница 4

Однак нові господарі країни мали од війни неабиякий зиск. Купці та промисловці наживали страшенні гроші на поставках продовольства й амуніції. Грабунки та військова здобич, а також хабарі були постійним джерелом збагачення вищих офіцерів. Сам головнокомандуючий англійської армії герцог Мальборо збив собі на цьому капітал з кілька мільйонів фунтів стерлінгів.

Свіфт бачив, що віги і не думають закінчувати війну, яка вже тривала дев'ять років. І тоді він виступив проти своїх колишніх союзників. Сатирик написав памфлет, в якому викривав вігський уряд та його загарбницьку політику, розвінчував війну і її проповідника — герцога Мальборо.

Памфлет Свіфта знайшов найширший відгук серед англійського народу. Прості люди гаряче вимагали миру. Непопулярний уряд змушений був подати у відставку, і до влади прийшли противники вігів — торі, які виступали за припинення війни. В 1713 році було укладено Утрехтський мир між Англією, Францією та іншими державами, що вели війну. В Англії народ називав цей мир «Свіфтівським миром».

Керівники партії торі одразу зміркували, як вигідно для них заручитися підтримкою талановитого сатирика, який до того ж мав усі задатки державного діяча. Свіфт стає неофіційним радником кабінету міністрів і має великий вплив на всі державні справи. Проте ніякі почесті не можуть запаморочити голову письменникові, приспати його громадську совість. Навіть підтримуючи дружні стосунки з прем'єр-міністром Англії — лордом Болінгброком, він дає йому зрозуміти, що від їхньої дружби виграє не він, Свіфт, а лорд Болінгброк.

Та воно насправді так і було. Гордий і самолюбний письменник нізащо не бажав поступатися своєю незалежністю. Він не шукав особистої вигоди.

Він працював для загального добра, бажаючи прислужитися не торі, а англійському народові.

Минуло дуже небагато часу, і Свіфт остаточно пересвідчився, що народні інтереси обходять торі не більше, ніж вігів. Письменникові надокучило стежити за політичною грою обох партій, за їхніми нескінченними інтригами та змовами, і він вирішив виїхати в свою рідну Ірландію. Отож Свіфт прийняв запропоновану йому посаду декана (настоятеля) собора святого Патріка в Дубліні.

Свіфтові було вже під п'ятдесят років, коли він 1714 року виїхав у своє добровільне вигнання, але саме тепер почався в його житті період, який приніс йому славу борця за народну справу і лаври світового письменника. В поневоленій англійцями Ірландії він знову береться за свою вірну зброю — памфлети. Тепер сатирик звертається просто до народу, закликає його боротися з несправедливими законами, що забороняли в Ірландії ткацтво, прирікаючи тим самим тисячі людей на голодування. Він створює серію памфлетів у формі листів. Ці листи, написані від імені простого дублінського торговця-сукняра, сатирик адресує до всіх ірландців. Своїми «Листами сукняра» Свіфт роздмухав у Ірландії справжній рух протесту проти англійського уряду, який до того ж наводнив країну неповноцінними монетами нового карбування. Становище стало таким напруженим, що уряд змушений був поступитися і видав указ про вилучення з обігу нових грошей.