Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 6

Сучасникам ці рядки були більш ніж зрозумілими. Хоча Джордано Бруно за думки про «множинність населених світів» спалили майже півтора століття тому, але в Росії не так давно деяким сміливцям, які наслідували італійського мислителя, довелося жорстоко поплатитись. І саме головою…

Запідозрити Ломоносова в авторстві віршів «Гімн бороді» було неважко. Напрямок мислення непокірного академіка був добре відомий церкві, крім того, в кожній строфі цкі сатири виразно відчувався чіткий ломоносівський стиль.

Ломоносова викликали в Синод. Святі отці готувалися до допиту серйозно і старанно. Було складено довгий ряд запитань, які повинні були заплутати пана професора і змусити його признатися в авторстві. Легко уявити собі остовпіння їх святостей, коли Ломоносов після першого запитання весело і легко зізнався в авторстві сатири «Гімн бороді». Князі церкви розгублено відпустили Ломоносова і кинулись писати скаргу.

Поспішно було скомпоновано: «Найяснішій, державній, великій государині імператриці і самодержиці всеросійській вірнопіддана доповідь Синоду», підписана «Її імператорської величності найнижчими рабами і богомольцями: покірним Сільвестром, архієпіскопом санкт-петербурзьким; покірним Дмитрієм, епіскопом рязанським; покірним Амвросієм, епіскопом переяславським і покірним Варлаамом, архімандритом донським». У доповіді чотирьох «покірних» старців дев’ять раз згадувалося слово «пасквіль», багато разів — слово «наклеп», а один раз святі отці загнули такий хитромудрий вислів, як «вельми паскудна і совісті і честі християнській противна лайка генерально на всіх персон». На закінчення преосвященства просять списки «Гімна» «через ката під шибеницею спалити», а «вищезгаданого Ломоносова для належного умовляння і виправлення в Синод відіслати».

Ломоносову вдруге довелося стати перед святим Синодом. Про що там йшлося — невідомо. Але догадатись неважко. Можна уявити собі, як жалкували святі отці, що минули дні правління «мудрого» Бірона і що «предмети», які з таким успіхом застосовували всього десять років тому для «умовляння і виправлення», тепер у хід не пустиш.

Повернувшись з Синоду, Ломоносов довго сміявся і зразу ж написав вірш, який починався рядками:

Козлята малые родятся с бородами: Коль много почтенны они перед попами!

Мабуть, не було в Росії XVIII століття людини більш самостійної духовно, більш незалежної від двору, від церкви, від передсудів, як Ломоносов. Хіба що Радіщев… Що ж, ці два імені гідні стояти поряд в історії російської культури.

Своєю незалежністю Ломоносов нажив собі багато ворогів. Звичайно, не можна не пожалкувати, згадавши ту воістину нестерпну обстановку, в якій жив і працював один з найвидатніших учених в історії світової науки. Але, з другого боку, якби пішов Ломоносов на поводу у двора, у вельмож, подружився б з ними — був би віршувальник Ломоносов, чиновник Ломоносов, мозаїчник Ломоносов, був би ще один «пан Академік-Професор», але того Ломоносова, якого шанує все передове людство, не було б.