Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 52

А втім, їхнє уявлення про світ було, звичайно, вельми обмежене.

На другий день по тому, як Оз відлетів на повітряній кулі, четверо мандрівників зібралися в тронній залі, щоб обговорити, хто що робитиме далі. Страшило сидів на великому троні, а його друзі шанобливо стояли перед ним.

— Загалом, скажу вам, справи наші зовсім непогані — почав новий правитель. — Цей палац — наш і Смарагдове Місто — теж наше, й ми можемо робити, що нам заманеться. Зважаючи на те, що зовсім недавно я стирчав на жердині посеред кукурудзяного поля, а тепер сиджу на троні и керую прекрасним містом, слід визнати, що доля поставилася до мене дуже прихильно.

— До мене теж, — підхопив Бляшаний Лісоруб. — Я цілком задоволений своїм новим серцем. А зрештою нічого іншого мені й не треба було.

— Та й мені нема на що нарікати: я тепер не поступаюся сміливістю перед іншими звірами, а може, навіть сміливіший за них усіх, — скромно зауважив Лев.

— Якби ще й Дороті погодилася оселитися в Смарагдовому Місті, — повів далі Страшило, — нам для повного щастя нічого більше не бракувало б.

— Але я не хочу оселятися тут! — скрикнула Дороті. _ я хочу повернутися до Канзасу, до тітоньки Ем і дядечка Генрі!

— То як же це зробити? — запитав Бляшаний Лісоруб.

Страшило вирішив випробувати свій новий мозок і почав напружено думати — аж голки й шпильки повитикалися з голови. Нарешті він сказав:

— А чому б не викликати крилатих мавп і не звеліти, щоб вони перенесли вас через пустелю?

— Ой як же це досі не спало мені на думку! — зраділа Дороті. — Прекрасна ідея! Зараз я принесу золотий шолом!

Повернувшись з ним до тронної зали, вона проказала закляття, і крізь відчинене вікно до них умить влетіла вся зграя крилатих мавп.

— Ви викликали нас удруге, — сказав мавпячий Король, уклонившись дівчинці. — Чого ви бажаєте?

— Я бажаю, щоб ви перенесли мене до Канзасу, — відповіла Дороті.

Але мавпячий Король похитав головою.

— Це неможливо. Ми належимо до цієї країни й не можемо залишити її. В Канзасі ніколи не було і, певне, ніколи не буде крилатих мавп, бо там їм не місце. Ми радо зробимо для вас усе, що нам до снаги, але перелітати через пустелю не маємо права. До побачення.

І, ще раз уклонившись, мавпячий Король змахнув крильми й вилетів у вікно, а за ним і вся його зграя.

Дороті мало не заплакала від розчарування.

— Виходить, я надаремне витратила чарівну силу золотого шолома! — вигукнула вона. — Навіть крилаті мавпи не можуть мені допомогти.

— Ой, як же я вам співчуваю! — зітхнув добросердий Лісоруб.

А Страшило знову глибоко замислився, і голова його розпухла так, що, здавалося, от-от лусне.

— Давайте викличемо зеленобородого солдата, — сказав він нарешті, — й послухаємо, що він нам порадить.

Сказано — зроблено. Пам’ятаючи давню заборону, солдат насилу наважився переступити поріг тронної зали.

— Ця дівчинка, — сказав йому Страшило, — хоче перетнути пустелю. Як їй зробити це?

— Не знаю, — відповів солдат. — Ніхто з нас ніколи не перетинав пустелю. Тільки Озові було це до снаги.

— Виходить, ніхто не може мені зарадити? — спитала Дороті.