Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 35

Дороті з Бляшаним Лісорубом зібрали солому, напхали нею Страшила — і він знову став перед ними, наче нічого не було. По тому вони рушили далі. Як побачила Лиха Відьма, що чорні джмелі її лежать неживі, мов купка дрібного вугілля, — зубами заскреготіла, ногами затупотіла, із голови навіть жмут волосся висмикнула, а тоді прикликала до себе дванадцятьох своїх рабів-моргунів, роздала їм гострі списи й наказала перехопити чужинців і знищити їх.

Вояки з моргунів були кепські, проте наказ є наказ: списи на плечі і — кроком руш! Побачив те військо Лев, ревнув щосили — і перелякані моргуни покидали свої списи й припустили додому так, що тільки п’яти замигтіли.

Коли раби добігли до замку, Лиха Відьма відшмагала їх канчуком і послала на найважчу роботу, а сама сіла й замислилась, що ж його робити далі. Дуже вже спантеличили її ці чужинці, яких жодна сила не бере. Та Відьма була не тільки лиха, але й могутня. Незабаром вона придумала, як здолати Дороті та її друзів.

У відьминій шафі лежав золотий шолом, оздоблений діамантами й рубінами. Шолом цей був чарівний. Власник його міг тричі прикликати крилатих мавп і віддати їм будь-який наказ — крилаті мавпи вмить виконували його. Але ці дивні створіння з’являлися на виклик тільки тричі. Лиха Відьма вдавалася до послуг чарівного золотого шолома вже двічі: коли за допомогою крилатих мавп обернула в рабство моргунів і коли оголосила війну самому великому Озу й відвоювала в нього Західний край. Якби не крилаті мавпи, вона б у тій війні, звичайно, свого не домоглася б. Отож іще тільки раз вона могла скористатися золотим шоломом, а тому приберігала його на крайній випадок. І ось тепер, залишившись без лютих вовків, воронів і джмелів, та ще й побачивши, як лякливий Лев розігнав її військо, Лиха Відьма вирішила, що крайній випадок настав.

Вона дістала золотий шолом, наділа його на голову, підстрибнула на лівій нозі й повільно проказала:

— Ен-не, бе-не, раб-ба!

Потім підстрибнула на правій нозі й проказала:

— Квін-тер, пін-тер, жаб-ба!

А потім підстрибнула на обох ногах і щосили загорлала:

— Тор-ба з гор-ба гоп!

Ту ж мить чари почали діяти. Небо потемніло, і в тій темряві щось загуло, загуркотіло, почувся багатоголосий гомін і сміх, а коли сонце знову освітило землю, Лиха Відьма стояла вже в оточенні великої зграї мавп, які відрізнялися від усіх інших своїх родичів тим, що мали великі, дужі крила.

Мавпячий Король уклонився Відьмі й промовив:

— Ти викликала нас утретє і востаннє. Ми слухаємо тебе і коримося!

— Летіть до чужинців, що проникли в мої володіння, і знищіть їх усіх, за винятком Лева, — сказала Лиха Відьма. — Лева ж принесіть сюди, я запряжу його в карету — нехай возить мене.

— Наказ твій виконаємо! — сказав ватажок, і крилаті мавпи із шумом подалися навперейми Дороті та її друзям.

Кілька мавп підхопили Бляшаного Лісоруба, злетіли з ним під хмари й, нагледівши поле, всіяне гострим камінням, кинули бідолаху стрімголов на те поле. Лісоруб упав на гостре каміння й так побився-погнувся, що вже не міг ні поворухнутися, ні навіть застогнати.