Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 2

Дядечко Генрі рвучко підвівся.

— Не мине нас смерч, Ем, — гукнув він дружині. — Я побіг до худоби. — І він кинувся до повітки.

Тітонька Ем випустила з рук казанок і підскочила до дверей. Визирнувши надвір, вона вмить збагнула, яка небезпека загрожує їм.

— Мерщій до схову! — крикнула вона Дороті. Але Тото вирвався в дівчинки з рук і чкурнув під ліжко. Дороті, звісно, полізла слідом, щоб витягти його звідти. Нажахана тітонька відкинула лядку й хутко спустилася по драбині у вузьку темну яму. Дороті нарешті впіймала Тото за загривок і вилізла з-під ліжка. Та до схову не добігла: вітер зненацька страхітливо заревів, і хатину трусонуло так, що дівчинка не встояла на ногах і гепнула на підлогу.

І тут сталося диво дивне.Хатина крутнулася раз, удруге й повільно здійнялася вгору! Дороті навіть подумала, що так, напевно, злітає в небо повітряна куля.

Північний та південний вітри зійшлися саме над хатинкою, і вона опинилась у центрі смерчу. Всередині цієї величезної повітряної вирви ніякого руху не було, але під могутнім натиском двох вітрів, що, зштовхнувшися, закружляли в шаленому вихорі навколо хатини, вона здіймалася вище й вище, аж доки опинилася на верхівці смерчу; там вона й зависла, і смерч поніс її за багато-багато миль, наче то була не хатина, а легесенька пір’їнка.

Хоч у кімнатці панував морок, а вітер за стінами несамовито вив, Дороті незабаром призвичаїлася до польоту. Переставши кружляти, хатина на одну лиш неприємну мить стрімко нахилилася, але одразу ж вирівнялась і тепер тільки злегка погойдувалася, потроху заколисуючи дівчинку.

На відміну від Дороті, яка тихенько сиділа на підлозі й чекала, що буде далі, Тото не знаходив собі місця: голосно гавкав, гасав з кутка в куток — і таки догасався! Коли песик уже вкотре пробігав повз отвір у підлозі, хатину гойднуло, і він випав. Дівчинка з жахом подумала, що втратила його назавжди, але за мить побачила над отвором чорне вухо: потужний повітряний тиск підтримував Тото, не даючи йбму шугнути в безвість. Дороті підповзла до отвору, вхопила песика за вухо й зачинила лядку. Години спливали, й дівчинка поволі заспокоювалася, хоч вітер за стінами вив так гучно, що можна було оглухнути. Дороті, звичайно, не могла не думати, що станеться з нею, коли хатинка впаде на землю, але час минав, нічого страшного більше не коїлося, і зрештою дівчинка вирішила: чому бути, того не минути. З цією думкою вона переповзла хисткою підлогою до ліжка й лягла на нього, а Тото стрибнув до неї і вмостився поряд.

І хоч хатина й далі погойдувалася, а вітер несамовито ревів, Дороті незабаром заплющила очі й міцно заснула.

ЗУСТРІЧ ІЗ ЖУВАЧАМИ

Прокинулася вона від несподіваного й дуже сильного поштовху — якби не м’яке ліжко, то, мабуть, не злічити б їй синців та ґуль. Відбувшись, на щастя, легким переляком, Дороті не зразу навіть збагнула, що сталося, але цієї миті песик тицьнувся своїм холодним носом їй в обличчя й жалібно заскавчав. Дівчинка сіла й аж тоді помітила, що хатина більше не гойдається і в кімнаті вже не темно: її заливало яскраве сонячне світло. Зіскочивши з ліжка, — Тото, звісно, стрибнув слідом, — вона підбігла до дверей і розчинила їх.