Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 18

— Подивіться он на те високе дерево над прірвою. Якби Бляшаний Лісоруб підтяв його так, щоб воно кроною впало на той бік, ми могли б запросто перейти по ньому.

— Чудова пропозиція! — вигукнув Лев. — Аж не віриться, що в голові у вас — солома, а не мозок!

Лісоруб одразу заходився орудувати своєю гострою сокирою, і рубав він так вправно, що незабаром дерево вже можна було валити. Тоді Лев, упершись у стовбур передніми лапами, щосили натис на нього. Величезне дерево поволі нахилилося і, хруснувши, впало верхівкою на той бік прірви.

Наші мандрівники вже зійшли на цей незвичайний міст, коли раптом за їхніми спинами розляглося люте гарчання, і, озирнувшись, вони з жахом побачили, що просто на них мчать два величезних чудовиська, схожі на ведмедів, але з тигрячими головами.

— Це калідаги! — зойкнув лякливий Лев і затремтів усім тілом.

— Мерщій уперед! — вигукнув Страшило. Дороті з Тото на руках бігла першою, за нею — Бляшаний Лісоруб, потім — Страшило. Що ж до Лева, який був позаду всіх, то він спромігся перебороти свій жах, обернувся до калідагів і ревнув так гучно і грізно, що Дороті аж присіла, а Страшило гепнувся на спину. Люті чудовиська зупинились як укопані й отетеріло втупилися в Лева очима.

А втім, вони зразу ж отямилися, бо побачили, що Лев менший за них і що їх проти нього двоє. А отямившись, кинулися вперед. Лев перебіг на той бік і зупинився. Чудовиська з розгону вискочили на дерево й почали переходити прірву. Тоді Лев сказав Дороті:

— Ми пропали — вони роздеруть нас своїми страшними пазурами. Але я зроблю все, що можу, я кинусь їм назустріч і битимусь до останнього подиху.

— Заждіть-но хвилинку! — зупинив його Страшило, що гарячково шукав і знайшов-таки вихід. Він гукнув Лісорубові, щоб той відтяв верхівку дерева, яка лежала на цьому боці прірви.

Бляшаний Лісоруб одразу взявся до роботи й устиг завершити її, коли першого калідага відділяв од нього тільки один крок: дерево з обома бридкими чудовиськами полетіло в провалля й розтрощилося об гостре каміння на друзки, а від калідагів тільки мокре місце залишилось.

— Ух, — полегшено зітхнув Лев, — схоже, ми ще поживемо на білому світі, і, признаюсь, мене це радує: кому потрібен неживий Лев! Ті чудовиська перелякали мене так, що аж серце в п’яти забігло.

— Ех, як би я хотів мати серце бодай у п’ятах! — сумно зітхнув Бляшаний Лісоруб.

Після цієї пригоди їм усім хотілось якнайшвидше вибратися з лісу, й вони наддали ходу, а коли Дороті притомилася, Лев узяв її на спину.

Ліс поволі рідшав, і десь опівдні вони вийшли з нього на берег широкої і швидкої річки. По той бік річки відкривався мальовничий краєвид — зелені луки, щедро замаяні яскравими квітами, а обабіч жовтого цегляного шляху — фруктові дерева, віття яких згиналося під вагою соковитих плодів.

Помилувавшися красою цього краю, Дороті спитала у своїх супутників:

— Як же нам перебратися через річку?

— Дуже просто, — відповів Страшило. — Нехай Бляшаний Лісоруб змайструє пліт, і ми перепливемо через неї.

Лісоруб охоче взявся за сокиру, і поки він ладнав колоди для плоту, Страшило знайшов на березі персикове дерево і заходився рвати стиглі плоди. Дороті, яка зранку нічого, крім горіхів, не їла, тепер з насолодою ласувала соковитими персиками.