Читать «Черлені щити» онлайн - страница 2

_{В той час половці були могутньою воєнною силою, що серйозно загрожувала не тільки Русі, а й іншим європейським державам. На початку XII століття руським князям, зокрема Володимиру Мономаху, вдалося одержати ряд крупних перемог над ними, але з середини століття кочовики все частіше почали нападати на Руську землю. Про те, якими спустошливими були ці напади, є багато свідчень у літописах. Ось одне з них: «Як почне смерд орати, приїде половчин, ударить його стрілою і коня його забере і поїде в село, візьме жону його і дітей, і все майно».}

_{Боротьба з половецькою загрозою ускладнювалася тим, що на Русі далі тривав процес децентралізації влади: колись єдина держава розпалась на ряд окремих князівств, які прагнули політичної незалежності і виходили з-під впливу «золотого київського стола». Князі ворогували між собою і часто вели братовбивчі війни в ім'я своїх егоїстичних інтересів. Показовою щодо цього була тривала ворожнеча між нащадками Володимира Мономаха і Олега Святославича — Мономаховичами і Ольговичами, які протягом цілого століття вели між собою постійні війни, розоряючи Руську землю. Вони нерідко користувалися допомогою половців, що ще більше посилювало страждання народу. Особливо тісною дружбою з половцями відзначалися Ольговичі чернігово-сіверські князі, до яких належав і Ігор. Мабуть, не без підстав Ігоревого діда Олега Святославича автор «Слова» називає Олегом «Гориславичем».}

_{1181 року сталася подія, яка привела на деякий час до примирення ворогуючих династій. Після запеклих боїв за великокнязівський стіл багате і впливове київське боярство, якому набридли безперервні війни, що підривали його добробут, передало верховну владу двом князям-суперникам — Ольговичу Святославу Всеволодовичу і Мономаховичу Рюрику Ростиславичу. Перший почав княжити у Києві, а другий «взя всю Руску землю», тобто землі Київського князівства, зробивши своєю резиденцією Білгород, розташований за двадцять верст від столиці на річці Ірпені. Такий дуумвірат, хоч і не досить міцний, дав на якийсь час позитивні наслідки в справі організації спільних дій проти кочовиків. Проведені Святославом і Рюриком разом з іншими князями походи були успішними, переможними і відчутно підірвали ворожі сили.}

_{Ці перемога наглядно показували, що для захисту Руської землі необхідні колективні зусилля, що для успішної боротьби з половцями потрібно не розпорошувати сили народу, а об'єднувати їх. На превеликий жаль, цю, здавалось би, просту істину на той час усвідомлювали тільки окремі передові люди, а більшість князів, дбаючи про свої місцеві інтереси, неохоче йшли на таке об'єднання.}

_{Не розумів цього і Новгород-Сіверський князь Ігор. Йому не хотілося ні з ким ділитися славою переможця, він прагнув сам «іспити шоломом синього Дону». Така нерозумна позиція привела до найсумніших наслідків: сіверське військо було розгромлене, князі опинилися в полоні і, найголовніше, широко розчинилися для ворогів ворота на Русь.}