Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 336

І рушили вони лісовою дорогою, вистеленою у низинах колодами, крізь які проростала болотяна трава, на Об'єкт. Слідом котилися вантажівки, криті брезентом. Міліціонери і чекісти, що прибули із Мрина. залишилися чекати на свого начальника біля шлагбаума. Раптово ліс розчахнувся, попереду височіла трьохметрова стіна із частоколу, поснована зверху колючим дротом, з вишками для вартових. Відчинилися ворота, вийшли вартові з автоматами. І хоч сам капітан Альохін сидів у машині, начальник караулу перевіряв документи Агаса довго і строго — надсекретний об'єкт. Згідно з донесеннями таємних агентів, мньовський обиватель прозвав його Змієм. А Змій, мовляв, як у давніх переказах, вимагає щоденних жертв. Але по той бік стіни усе було як у сибірських каторжних таборах, куди Агас, будучи у менших чинах, багато разів супроводжував зеків: дерев'яні бараки, майдан для розводу, їдальня, карцер, двоповерховий адміністративний будинок на пагорку, під лісом. Самого будівництва звідси не було видко, навіть — ознак його. І лише коли Агас піднявся слідом за капітаном Альохіним на другий поверх адмінбудинку, з вікна у кабінеті начальника спецвідділу побачив він те, заради чого створювалася і працювала табірна машина. По той бік ще одної стіни, із загострених паль, за наглухо зачиненими ворітьми, колючим дротом, вахтою і вишками для вартових темніла глибока земляна вирва, в якій копотіли, схожі звідси на мурах, зеки, у сірих брезентових робах, із нашитими на них номерами. Одні котили по дощатих настилах тачки із землею, інші лопатами кидали землю на стрічку транспортера. У горловині вирви біліли, наче обшмуглені вітрами і дощами кістки, бетонові кільця. Горловина пірнала у земні товщі. Вона здавалася живим, пащекуватим, якимсь допотопним організмом, здатним заковтувати людей живцем і там, у глибоких, непроглядних нутрощах, перетравлювати їх. Скільки десятків, а може, й сотень тисяч вона, ця зміюка, уже ковтнула і скількох ще ковтне? Десь у звітних документах усе це фіксується і осідає в архівах. Цивілізація двадцятого століття — цивілізація бюрократів. Контора є контора, навіть якщо ця контора зветься НКВС МЗС. Він, Агас, волів би, аби їхня брудна і кривава діяльність, хай і вимушена, історично необхідна, ніде не фіксувалася. Діяльність по розчистці авгієвих стаєнь людства. Острах сина племені, яке сотворило Старий Завіт, на сторінках якого назавжди викарбувано гріхи цього ж таки племені. Звісно, щоб на грядці виріс культурний овоч, бур'яни доводиться регулярно виполювати, без цього не обійтися, хтось мусить це робити. Він певен, що історія їх виправдає. Та й хто виправдовуватиме чи засуджуватиме? Самі себе? Адже вони, нові володарі нового життя, прийшли надовго, назавжди, тисячолітній рейх, Гітлер чіткіше і відвертіше формулює основне завдання своєї партії, аніж це робить, все ж озираючись на прогнилі буржуазні демократії, товариш Сталін. Соціалізм, комунізм, пролетаріат, трудящі маси — це усе слова, політична чадра, камуфляж, маскування, личина. Насправді ж за усім цим — тисячолітня російська держава на півсвіту, поки що — на півсвіту, завтра, можливо, і на увесь світ, тисячолітній російський рейх, із кастовим суспільством (відвертий, принциповий поділ на касти — найбільше досягнення соціальної думки людського мурашника). Російська держава, російська імперія, в якій головною кастою, над усіма іншими кастами, щось на зразок індійських брахманів, древньоєгипетських жерців, будуть вони, євреї, фермент суспільства, його холодний, тверезий розум. Сини хай і жорстокого, зате реалістично мислячого Бога Старого Завіту, Бога, що добре знався на людській натурі, бо сам її сотворив, за подобою своєю: аби існував рай, насамперед потрібно, щоб існувало пекло. Ісус Христос, який набивався у сини до старозавітного Бога, — слинько, і тільки. Ця вирва, по той бік стіни із трьохметрових соснових паль, — одна із брам до пекла. Куди вони, господарі нового життя і судії мільйонів, заганяють грішників. Рай вони ще сотворять — колись, потім. Для тих. хто не втрапить до пекла. Рай — для обраних. Пекло — для усіх інших. Ні, не так, подумав він. Пекло — суттєвий фактор розвитку суспільства, воно — для усіх. Навіть для тих, хто колись буде у раю. Стіни навколо цієї вирви — формальність. Надсекретний Об'єкт, про якого уже знають у Мньові і навколо Мньова. І це добре, що знають. Як і те, що над усім цим — тінь давнього як світ міфічного Змія. Наявність пекла породжує страх перед владою, а страх — формує нову людину. СТРАХ ФОРМУЄ НОВУ ЛЮДИНУ Запам'ятати. Страх — найголовніший творець суспільства. Так було у часи Мойсея, так було завжди, так і буде у людському стовковиську. Урочище, з якого починали будувати тунель попід Невклею, справді звалося здавна Зміїним. Минуле із сучасним переплелося в тугу линву, яка — крізь віки і тисячоліття. ТІ То ж, його, капітана Агаса, послано сюди, аби він допоміг владі втолити апетити Змія. Хай буде і так, він — готовий до свого Історичного покликання…