Читать «Семирозум» онлайн - страница 41

«Я повернусь, мамо», — нарешті видихнув Данило, поцілував матір у чоло й стрибнув на коня.

Лютий огир з Філаретової стайні риссю узяв з місця. І помчав Данилко по білій дорозі…

— А по тому, бабусю? — допитувався я.

— Що по тому?

— Як вернувся Данило з громадянської…

— Комнезам у селі організовував, колгосп, головував усі роки.

— А по тому?

— А по тому — війна… Я саме найменшенького нашого грудьми годувала, коли на фронт ішов наш Данилко…

Сутеніє. Перепеча Місяця котиться по верхів'ях дерев. Дорога стає широка й рівна, наче білим полотном встелена. А по тій дорозі вершник мчить — на півнеба вершник, головою в шоломі зір торкається, — неначе з легенди чи думи давньої…

Я зводжу очі і пізнаю Данила Семирозума.

*** *** ***