Читать «Жертва диявола» онлайн - страница 6

Страх перед покаранням розвіюється. Юліус Мільх покірно віддає себе у власні руки — чіпкі руки вченого радника святої служби, звиклого до закарлюченої логіки судових інквізиційних процесів. Він, Юліус, боїться, що отець Франціско всіма засобами добиватиметься у брата Роберто імен спільників по думці, і Граціано в камері для допитів першим назве його. Це вірогідно лише за однієї умови: якщо розпочнеться процес проти вигаданого кубла єретиків у монастирі. Але отцю Франціско не дуже приємно буде так зганьбитися перед святим престолом, він не захоче, щоб на його славу всевидящого захисника християнської віри упала тінь. Отже, верховний інквізитор та вчений радник інквізиції до певного часу — спільники, і треба знайти привід не розпочинати процесу, а все звести до випадковості, спричиненої самим дияволом, згадка про якого так вчасно заясніла на думці…

Відтепер Юліус спокійний за власне життя, і вдячно молиться невидимим богам. Врешті, він Юліус Мільх, не так про себе дбає, як про брата Роберто. Граціано уникне вогнища, варто йому лише зізнатись у стосунках з дияволом і погодитися на церковну єпітимію. Як він умовляв брата Роберто не гарячкувати, не поспішати! Мислячих людей так мало на цім світі, чи розумно жертвувати хоч одним з них? Спасибі пресвятій діві Марії та її милостивому синові, спасибі заступникові нашому, святому Домінікові, що просвітили раба свого!..

Благословляється на світ — сіріє заґратоване вікно, присмерково, химерно проступають образи богів. У розіп'ятого Христа — поганська голова диявола. Диявол панібратськи підморгує братові Мільху, лиже багряним, кольору полум'я, язиком зміїсті губи і змовницьки трясе цапиною бородою…

Юліус одвертається.

4

Отець Франціско черпає кухлем звечора запасену послушниками воду і босоніж дріботить вогкою прохолодою стежки. Це він звелів розвести квітники попід вікнами святої служби, хоч багато хто дивувався з того, маючи на думці, що інквізиція мусить гнітити серця єретиків суворістю та неприступністю.

— Свята служба — острівок царства небесного на землі, — зауважував отець Франціско. — Царство ж небесне — не страшить, а пом'якшує грішні душі. Якщо ж єретик уперто опирається волі божій, то хай бачить, що він міняє на вічний вогонь та вічну муку.