Читать «Дві хвилини правди» онлайн - страница 65

- День почнеться з брехні, яку принесе молодий чоловік із небезпечною машинкою в кишені… - сказала вона, виходячи зі спальні. - А в мене сьогодні болять ноги.

Марія співчутливо похитала головою:

- Ви погано спали. Я чула…

- Так, - відповіла вона і витягла з вух ватні кульки. - Навіть це вже не допомагає…

- Треба сказати людям, аби вони не сиділи тут поночах.

Вона випила каву. І прислухалась до повітря.

- Сьогодні викликатимеш лише тих, кого я скажу… Не за чергою.

Марія кивнула і розсунула фіранки. З вікон кухні було видно лише дорогу, що змійкою огортала пролісок. Глянула у вікно на дорогу, втягнула дим з люльки. Коли вона випустила з вуст синій дим, насичений смаком вишні, з-за лісу повільно випірнув білий автомобіль.

Аугустина посміхнулася…

ЗУПИНКА В ДОРОЗІ. ЄВА. ДАН

- Що це за черга? - зацікавлено кинула Єва, повертаючи до села.

- Певно, в сільпо завезли італійські чоботи… - посміхнувся Дан.

- Ти що?! Таке було сто років тому! - заперечила Єва. - Я пам’ятаю, як їздила до чорта на роги, аби купити щось імпортне в якому-небудь зашмульганому сільпо. Та зараз цей номер вже не пройде. Краще поглянь на карту - де ми є?

Дан витяг з бардачка карту.

- Слухай, - сказав він за хвилину, - ми завернули не в той бік.

Єва пошепки вилаялась.

- Ну так. Точно. Треба було їхати прямо, - підтвердив Дан. - Тепер доведеться робити коло…

- Два кола! - скрушно вигукнула Єва. - Адже ти тільки поглянь, цю чергу доведеться об’їжджати два дні! І чого вони тут чекають?!

- У нас є нагода дізнатися! - весело проказав Дан.

- Ні. Досить з мене твоїх експериментів! Я втомилася, я хочу додому. А ще їхати і їхати.

Авто вже рухалося повз натовп, що оточував хату. Люди сиділи і стояли довкола паркану, гомоніли, розстеляли на траві ковдри, розкладали на них сніданки - яйця, хліб, молоко, - годували дітей, неголосно перегукувались.

- Ти тільки поглянь… - прокоментула Єва, повільно об’їжджаючи зграйки людей і пильно розглядаючи юрму.

За вікном автомобіля пропливали обличчя насторожених чи зосереджених підлітків в інвалідних візках, матерів з немовлятами на руках, родин, одягнутих по-святковому…

- Зупини хоч на хвилину! - не витримав Дан.

Двічі просити не довелося. Єва зупинила машину біля кількох автівок, серед яких були й іномарки.

Одразу розпочати із запитань [розпитувань] їм здалося незручним, тому довелося знайти кінець черги й зачекати, поки вляжеться ревнива увага людей у черзі.

- Це надовго? - навмисно байдужим тоном спитала Єва у жінки в білій хустці. Та здивовано поглянула на неї:

- Хто ж зна… Я тут зі вчорашньої ночі…

- Ого! - присвиснув Дан і жінка докірливо зиркнула в його бік.

- Жити захочеш - постоїш… - пробурмотіла вона.

- А що це означає? - наважилася запитати Єва, штовхаючи Дана в бік.

Той стенув плечима, відійшов від натовпу, закурив, поглядаючи, як Єву в одну мить оточило кілька жінок. Роззирнувся. Краєвид нагадував попередні ліс з полем, але день був теплішим, і тому це поле звучало невидимими комашиними оркестриками: стрекотали коники, гули бджоли, навіть звідкись у цю музику час від часу втручалося жаб’яче кумкання. Від слухання цієї симфонії його відірвав Євин голос, що пролунав повним дисонансом із навколишніми звуками.