Читать «Тероріум» онлайн - страница 72

- Суко! Суко! - загукала Роксолана до Неомарусі Акушерки, інакше вона до неї не зверталася. - Виклич полковника, я маю що йому сказати!

- Ночь січас, сладкая моя, - хтиво оглядаючи Роксолану, воркотіла наглядачка, - утром визову. А січас ночь, і возможно, ету ночь ми провєдьом вмєстє. - Вона похітливо облизнулася.

- Вранці виклич полковника! - владно скомандувала Роксолана і відвернулася до стіни.

Але вранці полковник не прийшов. Натомість уже десь ближче до полудня Неомаруся, ввійшовши з якимось винуватим виглядом, принесла Роксолані канапку з маргарином, кухоль солодкого чайного напою і - диво! - баняк гарячої води і брусок господарського мила. Мовчки все це залишивши в камері, вона делікатно пішла до виходу. В дверях обернулася і схвильовано промовила:

- А я до вас не так вже погано ставилась, чи не так, шановна панно? - І вийшла, не чекаючи на відповідь.

Здивована Роксолана сяк-так вмилась, з’їла принесене, випила напій, але нігті про всяк випадок знову замаскувала саморобним брудом.

Наступного дня до неї в камеру знову зайшла Неомаруся, принесла вже дві канапки з маргарином та чайний напій ще солодший і трохи ніяково сказала:

- Я можу сказати вам, хто зрадив ваших ювелірів.

Роксолана схопилася так рвучко, що перекинула напівпорожній кухоль.

- Хто?

- Я не знаю, як його ім’я, але мені стало відомо, що ваших тоді в лісі побили усіх, живими залишилися двоє - ви і той поранений хлопець нагорі, отже…

- Як його ім’я?

- Я не знаю, панно…

- А зрадник, отже… - Роксолана вже сама збагнула.

- Виходить, панно, що зрадник той, хто живий, неушкоджений і на волі, - закохано глипнувши на Роксолану, відповіла Неомаруся. А потім зашарілася.

- Це… це… - Роксолана, схопившись обома руками за голову, вперше за час перебування у в’язниці заплакала і впала на залізне ліжко.

19

УКРАЇНСЬКИЙ БУНТ ЩЕ

Три дні і три ночі співали звьозди для українського народу, і вмирала революція, що так достеменно й не народилась. Офіційно історики уже було почали писати монографії про «т. зв. жовтневий заколот», але першого листопада сталося щось дивне. Зранку як у Києві, так і в інших містах України на виступ не з’явилася жодна, навіть найдрібніша звєзда, о дев’ятій годині не відчинився жоден з тих, які ще так-сяк працювали, продуктових магазинів, а на довершення різко похолоднішало - звіявся північний вітер, температура впала нижче нуля.

В Україні стало тривожно, але день минув спокійно. А наступного дня зранку в Києві та в усіх великих містах на вулиці вихлюпнулися величезні натовпи. Це були уже значно зліші, відчайдушніші і рішучіші люди.

У Києві біля естради, де два дні тому виступали звьозди, маніфестанти впіймали ще недавно свого улюбленця - співця Кобзаревича.

- Де звьозди? - спитав народ свого пісенного пророка.

- Усіх артистів, як великих, так і малих, - відповів Кобзаревич, - запрошено до Пекіна, на святкування ювілейної річниці корпорації «Не хлібом єдиним. Іnс.» За нечувані гонорари! Такі, панове, гроші, що вистачить до кінця життя і артистови, і його дітям… Якщо не проп’є, звичайно.