Читать «Тероріум» онлайн - страница 38

Нарешті труснув сивими кучерями, розправив довгі вуса і весело посміхнувся:

- Маєте шанс, колего!

О. Коп-Аум по-старечому сплакнув.

- Справа в тому, - сказав Юр Чорноконський, - що часовий відтинок, у якому ми нині сущі, перетинає Зону Контакту, або Горизонталь Зустрічі, ви розумієте, про що я говорю?

Всі троє згідливо закивали головами.

- Отож треба нашого передчасно постарілого друга, - продовжував Юр Чорноконський, - переправити у паралельний час, що, як відомо, плине у зворотному напрямку. Там течія віднесе шановного Аума трохи назад, а потім він вигулькне у нашому часі, але трохи в минулому.

Проживе кілька днів ще раз, і, якщо не буде пхатися до прискорювача (О. Коп-Аум заперечливо покрутив головою), то ще довго буде молодявим і гарним.

- Як це зробити, ваша високовченосте? - чемно спитав П’єр. - Є технологія, - промовив Юр Чорноконський і відчинив свій зміїної шкіри кейс… О. Коп-Аум, горизонтально витягнутий, як оселедець, летів у якомусь позбавленому форм просторі. Хоча він не певен, що це був простір. Розум його був ясним, інструкції Юра Чорноконського він пам’ятав твердо, в успіх вірив беззастережно…

Назустріч йому летіла дівчина. О. Коп-Аум встиг помітити, що одягнута вона в костюм епохи Київської Руси. Коли вони розминалися, каштанове волосся дівчини торкнулося зморщеного Аумового обличчя. Дівчина мило посміхнулася і заправила пасмо волосся під золоту діадему… Повернувшись у стан п’ятдесятилітнього чоловіка, професор О. Коп- Аум засів за вивчення часу і навіть прослухав курс лекцій на цю тему у свого колеги Юра Чорноконського з Чернівців.

11

ХВОРЕ СОНЦЕ

«Поранений» боєць організації ЮВУ шеренговий Чіпка продовжував завзято сперечатися з Сонцем.

- Чому, чому, Сонце, ви мені не вірите?

- Почекай, Чіпко, хай оговтаюся трохи, - відмахувалося від нього Сонце, заспане, червоне, опухле, як дядько, що п’яний ночував десь у кущах. Воно викочувалося з-за гори і кокетливо котилося туди-сюди рожевими хмарами, приводячи себе до ладу.

- Щось ви, пане Сонце, дуже рум’яні, як помідор, - підсміювався Чіпка, - зізнайтеся, було вчора? По правді, було трохи?

Сонце невдоволено скоса поглядало на зловтішного Чіпку, викочувалося все вище небом і набирало здорового вигляду. Нарешті воно ставало схожим на платиновий персик, вмощувалося на срібній хмарі, і вони з Чіпкою починали неквапну розмову.

- То що, кажеш, Чіпко, тобі снилося?

- Повірте, пане Сонце, що не зовсім сон. А якщо сон, то патологічно правдоподібний.

- Прочитати тобі коротку лекцію про сни, Чіпко? Вони ж різні бувають, і такі, як ти описуєш, теж.

- Ех, не вірите ви мені. А вам, пане Сонце, щось сниться?

- Сниться. Але виключно молодість. Я було тоді дуже буйне, агресивне, задерикувате, до того ж веселе, збитошне, по-підлітковому жорстоке. Планети палило, як ваші хлопчаки скирди соломи…

- Або як шакали режиму непокірних фермерів, - докинув Чіпка.