Читать «Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)» онлайн

Всеволод Нестайко

Супер «Б» з «фрикадельками»

Повісті

Одиниця з обманом повість в оповіданнях про 5-Б клас

Давайте знайомитися

Ранок.

П'ять хвилин тому почався урок. У коридорах порожньо й тихо.

Та ось хряскають вхідні двері. Спершу лунко – у вестибюлі, потім глухіше – по коридору – дріботять швидкі кроки: якийсь неборака запізнився.

Прочинились у кінці коридору двері якогось класу, і тоненький винуватий голосок жалібно писнув: «Можна?»

Щось докірливо каже з класу вчителька.

Двері зачиняються.

І знову нікого.

День почався.

Порожньо й тихо в коридорах.

Тільки шкільний кіт Сократ, весь у крейді й кольорових плямах, виходить із-за рогу й поважно йде самісінькою серединою коридору. Він користується нагодою. Він добре знає, що коли продзвонять на перерву, доведеться йому, задерши хвоста, чимдуж чкурнути звідси й потім усю перерву гасати по школі, уникаючи палких проявів дружби любителів природи. Сократ іде й меланхолійно позирає на двері класів.

Усі двері однаковісінькі, лише на одних таблички з написом «1 клас», на інших – «10 клас». І за одними дверима клаповухі першокласники, від старанності висолопивши язики, глибокодумно виводять у зошитах кружечки й палички. А за іншими – вусаті одинадцятикласники грають у «морський бій» з підмальованими одинадцятикласницями (поки хлоп'якуватий практикант-учитель із наївними очима списує всю дошку хитромудрими формулами).

Але нас із вами не цікавлять ні ті, ні ті.

Обережненько, навшпиньочках ходімте за котом Сократом до дверей, на яких висить табличка з написом «5-Б клас». Табличка перекособочена, з відбитим ріжком, але напис видно добре.

Підійшли. Прислухалися. За дверима тихо. Жодного звуку. Як то кажуть, – анічичирк!.. Може, там нікого нема? Може, клас порожній?

Прочиняємо нищечком двері. Зазираємо одним оком… Є!.. Всі на місці!

Сидять гарненько. Обличчя зосереджені, серйозні. Ні тобі усмішки, ні тобі витівки якоїсь. Не діти, а янголи.

Що таке?… Може, ми не туди потрапили?… Хіба про таких напишеш повість? Може, ходімте до іншого класу?… Пошукаємо справжніх живих учнів?…

Та ні, стривайте!..

От учителька Ліна Митрофанівна, що статечно походжає по класу, раптом подає голос:

– Спасокукоцький! Ану не зазирай до Трав'янко!

«Ага! – догадуємося ми. – Контрольна!» Тепер ясно, чому такий порядок.

Ліна Митрофанівна суворо супить брови й орлиним поглядом роззирається навкруги – пильно стежить, щоб ніхто ні в кого не списував.

Але де це бачено в світі, щоб на контрольній ніхто ні в кого не списав?…

От із третьої парти на підлогу падає папірець. Але з третьої парти ніхто за ним не нахиляється. За ним нахиляються з четвертої парти.

Ліна Митрофанівна робить рвучкий рух:

– Га? Що таке?!.

– У мене календарик упав, – невинно кліпають очима з четвертої парти.

Ліна Митрофанівна не бачила, з якої парти впав папірець, – і все гаразд!..

– Мій п'ятий «Б» – неможливий! – часто каже Ліна Митрофанівна.

– Мій п'ятий «Б» найкращий! – так само часто каже Ліна Митрофанівна.

– Мій п'ятий «Б» доведе мене до інфаркту! – каже Ліна Митрофанівна.

– Мій п'ятий «Б» тільки й тримає мене на світі! – каже та ж сама Ліна Митрофанівна.