Читать «Cеред таємниць і чудес» онлайн - страница 6

А ось у старовинних книгах різних народів розповідається, що на такій-то горі і в такі-то часи раптом з’являлося навколо голови святої людини райдужне сяйво, вінець, коло. Чудо це чи не чудо? Тепер відомо, що такі кола і сяйва справді можуть з являтися, і не тільки навколо голови «праведника», а навіть навколо голови звичайної і грішної людини. Для цього потрібен теж збіг деяких обставин, які, між іншим, зустрічаються досить часто і в різних місцевостях. Тепер точно і достовірно доведено, за яких саме обставин можна бачити своїми очима райдужне сяйво навколо голо ви. Воно з’являється під час сходу або під час заходу сонця, тобто коли сонце стоїть низько над землею. Такі кола-сяйва бачили безліч людей на багатьох горах і горбах — і в Швейцарії, і в Німеччині, і в Криму, і на Кавказі. Ці кола-сяйва дуже схожі на ті, які бувають у холодну туманну погоду на небі круг місяця. Якщо є проміння світла, що падає під певним кутом, а також хмара, туман чи дощ, то будуть і райдужні кола круг вашої голови.

Колись вважали чудом і небесним знаменням золоті хрести на небі і великі вогняні стовпи, просто кажучи, відблиски північного сяйва, і навіть звичайнісіньку райдугу. Нема нічого дивного і в тому, що на небі іноді з’являються великі кола, що перетинаються, і там, де вони перетинаються, — світліші місця, нібито місяця чи сонця. Завдяки цьому здається, що на небі відразу буває по кілька цих небесних світил. Правда, такі явища зустрічаються рідко, але все-таки і вони стали цілком зрозумілими. Походять вони від гри світла в дуже холодних хмарах. Таку ж гру світла можна спостерігати в скляних підвісках, якими часто прикрашають церковні люстри або панікадила.

А добування води з каміння? Мешканці африканських та азіатських пустель дуже добре вміють відшукувати воду ніби особливим чуттям і добувати її. Тепер в гарячій африканській пустелі десятки і навіть тисячі кілометрів зрошуються водою, добутою з каміння и піску. І добувають її в таких місцях пустелі, де про воду й згадки не було.

А ось, наприклад, гарячий, нестерпно задушливий вітер пустелі — самум. Колись він вважався однією із кар єгипетських, посланих чомусь на весь народ єгипетський за гріхи одного лише фараона. Самум і досі — справжня кара для єгиптян. Він, як і раніше, спалює своїм гарячим диханням усю країну і затемнює сонце, наганяє «пітьму єгипетську», перетворює день на ніч. А інші єгипетські кари? Як і в часи Мойсея, Єгипет терпить від незліченних полчищ гнусу, від собачих мух, від зажерливої сарани. І тепер у цій країні буває пошесть на людей і на худобу, з виразками і запаленнями. Страшна чума теж іноді відвідує єгиптян і губить десятки тисяч людей, в тому числі й первістків. І від всього цього жахливого всенародного лиха як при Мойсеї, так і понині, найбільше, зрозуміло, терпить і без того знедолена біднота, тобто трудовий народ, на плечах якого і тримається вся держава. Але невже і справді всі ці народні лиха не звичайні явища природи, а чудеса, породжені надприродними силами? В такому разі чому ж вони лягають тягарем на трудовий народ, а не на винного фараона?