Читать «Розбиваю громи» онлайн - страница 15

Треба записати цей сон. Неодмінно…

Писав у щоденнику, думав. А може, поговорити сьогодні з хлопцями й дівчатами? Вони вже не діти. Скоро вийдуть у широкий світ.

Як би необхідна була така спілка — спілка лицарів краси!

Васю в костюмі Дон-Кіхота зустріли сміхом. Наступали на меч, смикали за пір’я. Він знайшов Ніну серед юрби звірів. З-під маски лисиці виглядала товста чорна коса. Єдина у всій школі. Такої не було ні в кого з дівчат.

Вона здивовано запитала:

— А як ти мене пізнав?

— Не скажу. Таємниця, — прошепотів Вася. — Телепатичним шляхом.

Почалися танці.

На Василів меч наступали, обурювалися. Він одчепив його, викинув у коридор. Ніна сміялася:

— Навіть дерев’яного меча нема у мого Дон-Кіхота.

— Зуби залишаються.

— Зуби можуть викришитися, — почувся вкрадливий голос.

Вася оглянувся. Біля нього етояла постать, чорна ніг до голови.

— Хто ти, мара?

— Той, що в скалі сидить, — таємничим голосом відповіла постать.

Гриць. Це на нього схоже.

— Чого ж тобі треба, маро?

— Танцювати з лисицею. Час Дон-Кіхота скінчився.

— Дуже дивно, — знизав плечима Вася, — ніколи чув, щоб «Той, що в скалі сидить», танцював. Тобі належить сидіти десь у проваллі.

— Мої жертви тут, — загадково сказала маска.

— Чи не лисиця? Лисиці не віддам.

— Майбутнє покаже.

Чорна мара зникла в юрбі. Ніна сміялася.

— То ж Гриць. Хіба не впізнав?

— Впізнав.

— Він заздрить Дон-Кіхоту… і насміхається над ним.

— Над Дон-Кіхотом всі насміхаються. Завжди.

— Тоді скинь ту личину. Стань сильним.

— Потрібні друзі. Щирі. Вірні… Послухай, Нінко. Зберемо сьогодні наших, з дев’ятого «А».

— Навіщо?

— Поговоримо про спілку краси. Ти знов за своє?

— Ми скоро роз’їдемось. Ніно, як чудово буде, коли понесем» в світ ідею лицарів краси!

— А що ж… Я не проти.

— Нінко… Я тебе поцілую…

— Цить, божевільний… Ще хтось почує…

5

Суперечка була бурхлива, непослідовна. Репліки летіли над головами учнів, як кулі, рикошетили, поверталися до тих, хто їх пустив.

Гриць Сіробаба говорив розважливо, авторитетно, розчісуючи біляве, гладеньке волосся.

— Давня, смішна історія. Мені дивно, що Вася досі її не забув. Старий, екзотичний гуцул розповів йому казочку, а він роздзвонив її на весь світ!

Вася побагровів, схопився. Ніна смикнула за рукав.

На захист Васі виступив Володя Окуленко. Він, поправляючи окуляри, ткнув пальцем у груди Грицю.

— Недемократично мислиш. Той гуцул, може, мудріший за тебе. Ти ж нічого не знаєш, крім того, що визубрив. А він дав ідею. Оригінальну!

— Нежиттєву! — огризнувся Гриць.

— Треба зробити її життєвою!

— Як? Прийняти постанову?

— Ми для цього й зібралися, щоб подумати, — палко сказав Вася.

— Можна почати з малого. Усвідомити, що є така спілка. Спілка краси. І кожен, хто вважає себе причетним до неї, хай живе за її нормами.

— А які у неї норми? — насмішкувато запитав Гриць. — Хто їх виробить?

— Ми.

— Вношу пропозицію, — сказав басом Сергій Воловенко. — Спочатку програма-мінімум…

— А може, зовсім не треба ніяких спілок? — позіхнув Стьопа Горін. — А то це буде насилля над психікою…