Читать «Приватне доручення» онлайн - страница 88

І Карпенко з Лоськом вранці виїхали у Вишгород!

Розділ XV

МАЛЯР ПРИХОДИТЬ ВЧАСНО

Метелик, залетівши на світло через відкрите вікно, бився об масивну настольну лампу.

Допит тривав вже дві години. Власне, це не можна було назвати допитом, оскільки той, кого допитували, вперто мовчав. Він мовчав п'ятий день. Правда, незворушність його вже не здавалася такою твердою. Часом в його очах спалахувала іскорка неспокою. Карпенкові навіть здавалося, що в них десь глибоко приховав ний страх.

— Отже, ви відмовляєтесь назвати себе?

Заарештований пригладив рукою зачіску.

— Ви вже п'ятий день називаєте мене «кореспондентом» і я охоче відкликаюся на це ім'я, — він говорив повільно, розтягуючи слова.

— А прізвище Федоров вам нічого не говорить? Дмитро Іванович Федоров?

Куточки вуст заарештованого ледь помітно здригнулися.

— Припустимо, що це я. Але, мабуть, це вже вам відомо.

— Відомо. Відомо й те, що під цим ім'ям ви з 1949 року працювали інспектором воєнізованої охорони однієї з московських доріг. Відомо й те, що це не ваше справжнє ім'я.

— Припустимо.

— Ви прибули в Москву в сорок сьомому році, начебто після демобілізації з військової частини 22518. Але ви ніколи не служили в цій частині.

— Припустимо.

— Слухайте, Федоров, чи як вас там… Чи не здається вам, що в ваших же інтересах бути більш багатослівним?

— Ні, не здається.

— Чи не думаєте ви, що ми так нічого більше й не взнаємо про вас?

— Ні, я цього не думаю, громадянине слідчий. Не кривлячи душею, скажу, що ви зі мною справились дуже добре. Думаю, що рано чи пізно ви про мене будете знати все. Але в моїх інтересах, щоб це було пізно, а не рано. Адже я знаю, чим повинен поплатитися за вбивство тільки вашого офіцера. Але знаю н те, що цікавлю вас не лише як вбивця. Вам потрібно інше, головне. І про це інше ви хочете дізнатись від мене. Це природно. Але природно й те, що я не поспішаю предстати перед Військовим Трибуналом. Це не в моїх інтересах, бо вирок я вже знаю наперед. А мені нікуди поспішати. Не зрозумію лише, як я наскочив на вашу засідку.

— А вам ніколи не здавалося, що вами просто пожертвували, як пішаком?

— В нашій роботі все можливе. Хоча зараз це вже не мав значення.

Більше він нічого говорити не став. Заарештованого вивели.

Ігор сів проглядати списки громадян, які зупинилися в готелях, що їх щойно приніс капітан Лосько, і дані міліції про всіх тимчасово прописаних або навіть деяких непрописаних осіб, що проживали на приватних квартирах. Його цікавили мужчини віком від 30 до 50 років, що прибули до міста дев'ятого липня.

Як не намагався Карпенко звузити коло, все ж список був безнадійно довгим, і підполковник готовий був відмовитись від цієї затії, що зайняла б тиждень копіткої праці в кількох співробітників. Лосько взяв під контроль пошту й телеграф, особливо його цікавила кореспонденція, що надходила до запитання.