Читать «Приватне доручення» онлайн - страница 83

Масальський спершу відмовлявся: незручно, мовляв, завдавати їм зайвого клопоту. Це сподобалося Сашкові, і він став наполягати. Масальського довго вмовляти не довелося. Ввечері вони пішли в ресторан. Масальський вгощав їх і ледве не посварився з Сашком з-за того, кому розплачуватись.

Два дні він прожив в сім'ї Лучко. Брат і сестра були в захопленні: до чого ж цікава людина, як багато він знає! На третій день Масальський сказав, що він їде в район, в одну з геологорозвідувальних партій.

Прощаючись, Сашко взяв з нього слово, що він знову зупиниться в них, коли повернеться.

* * *

Попрощавшись з генералом, Карпенко почав переглядати папери.

В полудень задзвонив телефон. Ігор незадоволено покосився на нього, але трубки не зняв— вирішив, що це до райуповноваженого. Але телефон не замовкав. Дзвонив черговий Стопачинського райвідділу міліції. Він доповів, що півгодини тому мисливська собака бухгалтера райспоживспілки наткнулася на труп чоловіка в лісі біля Клуша. Бухгалтер повідомив про це дільничного міліціонера. Туди збирається зараз слідчий і судмедексперт.

Подумавши, Карпенко відповів: — Нехай їдуть. Я поїду слідом. Він швидко зібрав папери, замкнув їх до сейфа.

На путівці за два кілометри від Клуша його зустріли дільничний міліціонер і два понятих.

Вони показали дорогу. Праворуч від путівця, де темніли пеньки зрубу, темний ліс тягнувся вгору. Його зелене тіло прорізала просіка з рідкими слідами коліс.

Кроків за сімдесят від просіки, в хащах, ввіткнувшись обличчям в мурашник, животом донизу, лежав мертвий. Біля нього навпочіпки сидів лікар і підкидав до невеликого багаття гілочки: труп окурювали димом, щоб відігнати мурашок, що покрили тіло. Руки мертвого були підібгані під груди, наче людина вже падала мертвою і не встигла їх випростати. Зримих слідів боротьби не виявили. На мертвому були зношені кирзові чоботи, штани в старих латках, біла полотняна сорочка. Поруч валявся вилинялий гуцульський капелюх.

Коли судмедексперт перевернув труп обличчям догори, Карпенко відчув, як поруч здригнувся молоденький слідчий з університетським ромбиком. Ігор побачив його поблідле чоло і горло, що судорожно ковтало слину. «Здається, він зараз не витримає», подумав Карпенко і повернувся до нього:

— Товаришу лейтенанте, треба організувати якийсь транспорт. Труп заберемо в морг. Займіться, будь ласка, цим.