Читать «Приватне доручення» онлайн - страница 59

Ягвіц дістав з ранця невеликий фібровий чемодан і пакет з їжею. Після кількох великих ковтків коньяку йому захотілося їсти, і він відкрив ризькі шпроти. Доївши їх, він відкинув набік порожню консервну банку. Вдаривши об стіну, вона з брязкотом покотилася по підлозі. Одночасно Ягвіц почув шарудіння, наче звідкілясь осипався пісок. Потім щось, стукнувши, звалилося на підлогу. Він схопився. Шарудіння затихало. З пістолетом в руці Ягвіц знову обійшов схрон і біля протилежної стіни наступив на горбик щойно насипаної землі. Тут же лежав камінь, що випав з стіни. Ягвіц обдивився невеликий отвір, що появився в стіні, звідки тоненьким струмком продовжувала стікати земля. Рука по лікоть пройшла в дірку, намацала якийсь довгастий гладкий предмет. Ягвіц легко вийняв ще один камінь і дістав з отвору відполіровану коротку палицю з потовщенням на кінці. Він струсив з неї землю і здригнувся. В його руці була гомілкова кістка людини.

З отвору знову посипалася земля, і разом з нею круглим каменем викотився білий череп з чорними проваллями замість очей. Ягвіц трохи розбирався в анатомії. Великий череп і невелика гомілкова кістка не могли належати одному й тому ж скелетові. Скільки ж людей замуровано в цій стіні, якщо він відразу ж наткнувся на рештки двох? Хоча зараз було не до дослідів, і він поклав назад свої знахідки, сяк-так прикривши каменями отвір в стінці.

Ягвіц вилив рештки коньяку на руки і довго витирав їх об парашут. Потім заснув. Спав довго. Лише під кінець дня встав і трохи розім'явся. Почекавши ще кілька годин, він взяв чемодан і пішов до виходу. Прикривши ляду каменем, Ягвіц уважно оглянувся і почав спускатися до річки. Шлях його лежав через гору. Він ішов обережно, часто зупинявся і прислуховувався. Кілька разів видирався на високі ялини і оглядався довкола. Хотілося курити, Ягвіц не раз діставав пачку «Казбеку», але кожного разу, не розкривши її, знову клав до кишені: не лише недокурки, навіть запах і попіл не хотів він залишати по собі в цьому лісі.

Було біля десяти вечора, коли він з гори побачив унизу гадючку залізниці. Приглянувшись уважніше, Ягвіц побачив ліворуч майже захований в зеленій гущавині будинок, потім ріг другого, майже поруч виступав цегляний димар третього. Туди вела залізниця; здалеку долинув слабкий гудок паровоза, і над деревами далеко внизу завиднівся клубочок білого диму. Це був Клуш.

Спускаючись донизу, Ягвіц подвоїв обережність: ліс рідшав. То там, то тут виднілися сліди недавнього перебування людей. В цих місцях, мабуть, часто влаштовувались пікніки: кілька разів він натрапляв на порожні консервні банки, клоччя старих газет, відкорковані пляшки.

Далеко в горах сяйнула блискавка. Збиралася гроза. Раптом попереду залунали голоси. Ягвіц причаївся за великим буком. Поміж деревами, метрів за сімдесят від нього, пройшло кілька чоловіків і жінок. Вони голосно перегукувалися, збігаючи вниз крутою стежкою. «Відпочиваючі або туристи», подумав Ягвіц. Він хотів був уже вийти з свого сховища, як появилось ще двоє: дівчина і юнак. Дівчина вистрибцем збігала з гори, б'ючи лозиною по стовбурах і щось весело наспівуючи. Ось вона зупинилася зовсім недалеко від Ягвіца, оглянулася і махнула рукою.