Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 432

У 1944 р. емігрував до Німеччини. Помер та похований у м. Фрейбург.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 52-зв. — 53; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922. — С. 22; Latvijas armijas augstakie virsmeki. — Riga. — 1998. — S. 133–134; Капустянський M. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 427, 430, 453.

ЦИМБАЛЮК Михайло Пилипович

(08.11.1892-?) — підполковник Армії УНР.

Народився в м. Черкаси. Закінчив 5-ту Одеську гімназію, Житомирську школу прапорщиків (18.12.1915), служив у 145-й піхотній Воронізькій дружині (Київ). Останнє звання у російській армії — поручик.

З листопада 1917 р. — старшина Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 10.03.1918 р. — ад'ютант командира 1-го Запорізького полку Армії УНР. З серпня 1918 р. — начальник постачання 1-го Запорізького полку Армії Української Держави, Дієвої армії УНР. З 31.11.1919 р. — помічник інспекторської-господарчої частини штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР.

У грудні 1919 р. потрапив до більшовицького полону, де 18.02.1920 р. ЧК винесла вирок про ув'язнення в концтаборі «до закінчення громадянської війни». Втік з полону. Прибув у розпорядження штабу Армії УНР. З 03.06.1920 р. — старшина 2-го Запорізького кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Оп. 1. — Спр 68 — С 45-46

ЦІВЧИНСЬКИЙ Володимир Миколайович

(15.07.1874-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Майкоп Лінійного відділу Кубанського Козацького війська. Закінчив класичну гімназію, 3-тє військове Олександрівське училище (1898), служив у 74-му піхотному Ставропольському полку (Камянець-Подільський, згодом — Умань). Брав участь у Російсько-японській війні, під час якої одержав два поранення. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу. З початком Першої світової війни у складі 74-го піхотного Ставропольського полку вирушив на фронт, був поранений та контужений. Служив на посаді начальника команди одужуючих у Черкасах. У подальшому — помічник коменданта штабу 4-ї армії, комендант етапу військової дороги. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1917 р. — один із ініціаторів українізації на Західному фронті. Був організатором та першим командиром 1-го Українського запасного полку у Києві (сформований з частини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького, згодом — полк ім. Дорошенка). У 1918–1919 рр. — член військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу Української Держави, згодом — Директорії. За Гетьманату П. Скоропадського 4 місяці перебував в ув'язненні. У 1919 р. написав та видав книжку «Яким повинен бути Український старшина», підготував до друку книжку «Яким мусить бути Український Козак». З 27.08.1919 р. — т. в. о. штаб-старшини для доручень військового міністра УНР В. Петріва, приділений до штабу Головного Отамана. Станом на 05.11.1919 р. — на тій самій посаді при військовому міністрі В. Сальському. Наприкінці листопада 1919 р. — начальник охорони Головного Отамана С. Петлюри, яка 03.12.1919 р. перейшла на бік отамана О. Волоха. Служив у О. Волоха начальником штабу. У ніч з 1 на 2 січня 1920 р. залишив формування О. Волоха, перебував в Умані, де мешкала родина. У травні 1920 р. знов з'явився на службу до Армії УНР. У листі до командування Дієвої армії УНР від 03.06.1920 р. стверджував, що в грудні 1919 р. був силоміць взятий О. Волохом у полон. З червня 1920 р. перебував у резерві старшин Військового міністерства УНР. З 26.07.1920 р. — полковник. У 1921–1923 рр. перебував на інтернуванні у Польщі. Подальша доля невідома.